Черкаси

Люди, які змінюють місто. Вікторія Духота

Вікторія Духота захопилася танго 5 років тому. Вона – не професійна танцівниця – просто завжди любила рухатися під музику. Захоплення танцями надихнуло її створити в Черкасах першу школу танго, перший фестиваль танго та перший соціальний проект «Вуличні танці».

 

 Інформація про авторку проекту – Вікторію Духоту:

• Засновниця школи танго в Черкасах
• Організаторка танго-вечірок, відкритих майстер-класів із танго
• У цьому році організувала фестиваль танго «En el Compas»
• Модельєр-перукар в салоні краси
• Захоплюється архітектурою й малюванням

Інформація про проект:
• Назва проекту: «Вуличні танці»
• Час проведення: щоп’ятниці з 19-00 до кінця літа
• Місце проведення: сквер ім. Богдана Хмельницького (біля ресторану «Чайка»)
• Майстер-класи з танців від Вікторії Духоти та Віти Кулик

– Вікторіє, як Ви захопилися танго?

– Я допрацювалася до такого стану, що зрозуміла: вже не можу. І тоді чомусь я вголос сказала: хочу навчитися танцювати танго. Всесвіт мене почув і десь за місяць подарував такий випадок. 5 років тому я потрапила на маленьку вечірку в Києві. Там, в латиноамериканському кафе, танго танцювало декілька пар. І коли я побачила танeць цих пар, то зрозуміла, що дійсно хочу танцювати аргентинське танго. Але ще більше мене вразила музика, під яку танцювали танго. На жаль, у Черкасах на той час не було жодної школи танго, не було в кого навчитися. І я почала потрошку їздити до Києва на заняття.

– Із чим у Вас асоціюється танго?

– Танго – це дуже багато різних емоцій. Це може бути скрута, печаль і може бути ейфорія в найвищому вияві – щастя, що ти живеш. Це різнобарвні емоції. І музика танго підсилює те, що у вас всередині: якщо вам трішки сумно, то вам буде ще сумніше, якщо у вас радість, то вам стане веселіше. І саме для мене танго – це емоції.

– А в чому особливість музики танго?

– Музика танго має особливий ритм, саме тому вона називається танцювальною музикою. Під неї неважко танцювати, але вона складна емоційно. Навіть у найскладнішій музиці танго можна почути один і той самий ритм – хоч 30 буде бандонеонів чи 20 скрипок, віолончелей, контрабасів – все одно танцівник почує цей ритм і тому може імпровізувати. Чудовим ще є те, що можна вперше бачити людину, стати з нею в пару і одразу станцювати танго.

– Як на Вас вплинуло танго?

– По-перше, танго – це танець, де партнер веде, а партнерка повинна довіряти своєму партнерові, слухати його, приймати кожен раз запрошення на кожен рух, і вона іде за своїм партнером. Мені в житті доводилося приймати дуже багато складних рішень і бути вольовою і з сильним характером. Це іноді складно. В танго проявляється сама суть стосунків між чоловіком і жінкою – довіряти тому, що тобі пропонують. Тому в танго я навчилася довіряти такій моделі взаємодії чоловіка і жінки. Однак скажу, що життя – це життя, а танго – це танго. Інколи люди, які танцюють танго, роблять з танцю проекцію на своє життя, оскільки переживають в танку занадто сильні емоції. Це неправильно, тому що не кожне побачення закінчується весіллям, не кожна посмішка на вулиці означає беззаперечну довіру. І не кожні емоції, пережиті в танго, продовжуються в житті. Коли танго закінчується, через деякий час на танцпол виходять усі вже з іншими партнерами.

– Танго асоціюється з пристрастю. Чи так це?

– Незважаючи на те, що танго це танець про відносини чоловіка й жінки, але він є цнотливим. У танго ви не побачите, щоб партнерка широко махала ногами та закидала їх на плечі чоловікові. Торкаються тільки груди танцівників і тільки для того, щоб партнерка відчула, що своїм рухом хоче сказати їй партнер. Вони торкаються серцями, і енергія направлена одне до одного і вверх.

– Вікторіє, це перший ваш досвід організації культурних заходів у місті?

– На річковому вокзалі 4 роки тому я організувала так звану «Дніпровську мілонгу» (танцювальний вечір, на якому танцюють танго і мілонгу). На той час я тільки рік танцювала танго і була єдиною в Черкасах, хто танцював цей танець. Тому я запросила свою викладачку Вікторію Карпович і своїх друзів з Києва. Я активно розповсюджувала інформацію про захід і тому на нього прийшли люди. Саме ті люди, які чекали на танго в Черкасах. Там я знайшла «своїх». В тому ж році я відкрила школу танго в Черкасах – у будинку культури імені Івана Кулика.

– Цього року ви вперше в Черкасах організували фестиваль танго. Що вас мотивує створювати такі заходи?

– Найперше я це роблю для моїх учнів. Я хочу, щоб вони танцювали під музику найкращих діджеїв. Мені в житті пощастило мати змогу їздити до багатьох міст на свято танго, але не у всіх є така можливість. По-друге, я дуже хотіла, щоб до Черкас приїхало багато гостей. Тому що я люблю Черкаси, вони дуже гарні влітку. І ще відчула, що настав той момент, коли я хочу поділитися своїм досвідом із широким загалом.

– Чому Ви зараз організували «Вуличні танці» в Черкасах?

– У нас досить велике місто, а на доступні соціальні танці приходить дуже мало людей. Людей потрібно розворушувати! Я вже декілька раз влаштовувала танцювальні вечори, і на них приходять тільки ті, хто вміє танцювати. А щоб подивитися, поспілкуватися, познайомитися – таких не було. У людей уявлення про танго, що це троянда в зубах і партнерка перевернута до гори. Але танго інше – це соціальний танець, добрий, чуйний, достатньо повільний. І я хочу, щоб люди танцювали! А не «прийшли додому, насмажили котлет і на диван уляглися», – як сказала одна з моїх учениць. Танго – це певний рівень саморозвитку. У нас люди багато працюють, але не вміють відпочивати. Аргентинці більш веселі, ніж ми, бо вони дуже багато обіймаються, танцюють і співають. На жаль, ми втратили свої народні танці, не знаю, з яких причин. І якщо б я зналася на українських танцях, то теж би їх викладала і сама танцювала.

– Ви були в Аргентині?

– Ще ні, сподіваюся, що колись буду. Я об’їздила Європу, багато танцювала в різних країнах. Зараз, коли їду за кордон, то вже з наміром танцювати танго на якомусь фестивалі. Я люблю подорожувати, і тому мої два захоплення об’єднала.

– Ви говорите про танго, як про соціальний танець. Що це означає?

– Соціальні танці доступні не тільки в тому, що ти можеш танцювати з тим, ким захочеш, але й доступні матеріально. Не все можна купити за гроші. І держава повинна піклуватися про те, щоб люди могли не платити за вхід, для того, щоб насолоджуватися вечіркою. Хіба не так? Зараз це роблю я, бо маю трішки часу та велике надхнення.

Хочеш домогти? Стань другом!