Черкаси

Настя Рубежанська. Моє покликання – їжа

Коли почалася війна на сході, Настя Рубежанська переїхала з Алчевська до Черкас. За освітою вона – вчитель китайської мови й літератури. Проте жодного дня Настя не викладала. Бо в неї в житті інша пристрасть – їжа. У свої 24 вона встигла відкрити у Черкасах власну кав’ярню – «Білий кролик». Ми поспілкувалися з Настею й розпитали про її захоплення. 

Настю, розкажи про себе.


Ми переїхали в 2014 році з Алчевська, коли в місті вже почалися воєнні дії. На той момент велися активні сепаратистські дії в Луганську, перебувати в місті було страшно і це вже не мало сенсу навіть в плані роботи. Нам було по 20 років і ми розуміли, що потрібно далі йти розвиватися. Залишатися вдома було просто неможливо.
Чому ти переїхала саме в Черкаси?
Приїхала сюди, тому що тут були родичі. І це був швидкий старт. Було місце, де ми могли якийсь час залишитися, не вмерти з голоду, мати дах над головою і почати адаптуватися від усього, що з нами відбулося. Тому що морально було дуже важко кинути дім і переїхати. Ми тоді вже розуміли, що переїжджаємо, швидше за все, назавжди. В Черкасах можна було лишитися, заспокоїтися й подумати, що робити далі.

13913595_1239710472727671_1144094685315712212_o.jpg

11053647_832651240163045_4576206946843148732_n.jpg

І що ти вирішила після переїзду?

Спочатку я почала шукати роботу, обійшла купу закладів харчування. І в багатьох мені відмовляли, тому що на той момент нікому непотрібні були переселенці на роботі. Всі думали, що люди, що приїжджають з Донецька і Луганська приїхали сюди тимчасово. Тоді думали, що це все швидко закінчиться і всі повернуться додому. Нікому не потрібні тимчасові співробітники. Плюс, я думаю, у багатьох був стереотип, що всі, хто приїздить звідти, це якісь бандити, наркомани й дармоїди. І навіщо нам із ними зв’язуватися? Це ж Донбас, навіщо нам ці люди? У нас є свої. Це було дуже важко. Те, що я потрапила в кав’ярню «Чашка», – величезне диво, що на мене звернули увагу і все-таки взяли на роботу.

10835317_851033664975781_4929881299756375575_o.jpg

Чим ти займалася в житті до переїзду?

Я за професією не маю нічого спільного з готельно-ресторанним бізнесом. Я – вчитель китайської мови й літератури. Це зовсім не схожі одне на одне заняття. Мені було просто цікаво, як усе працює зсередини. Тому я втягнулася у свій перший ресторан. Мені там шалено подобалося. І думаю, якби не переїзд, я би продовжувала там розвиватися. Переїзд – це також важко в тому сенсі, що ти кидаєш роботу, яка тобі дуже подобається.
Зараз більшість моїх одногрупників, з якими ми навчалися в університеті, в Китаї. Вони там працюють. Дехто викладає англійську, російську. В Україні майже ніхто не залишився. Можливо, 2-3 людини. Я, мабуть, єдина з 36 одногрупників, хто не пішов працювати за фахом.
До курсу 3-4-го я думала, що, мабуть, буду перекладачем. В гіршому разі, вчителем. Перші 2 курси я ще не бачила, що це мені взагалі не підходить, що я себе в цьому не бачу, не відчуваю. Я намагалася себе уявити і мені здавалося, що це не так вже й погано. Потім виявилося, що моє головне хобі – їжа – стало професією.

13913691_1239710532727665_7130773973920668108_o.jpg

Розкажи детальніше, як ти захопилася їжею й кавою.

Останній рік, який я жила вдома, мене це почало захоплювати. Мені здавалося прикольним розуміти, що ти їси і пʼєш. Робота в ресторані до цього підштовхувала. Я працювала у дуже хорошому закладі.
Багато речей у приготуванні їжі мені були незрозумілими. Незрозуміло, чому обирають один продукт, а не інший. І я поступово почала у все це заглиблюватися, читати, дивитися, вдома тренуватися. І якось втягнулася в те, що мене почала захоплювати кава.

Як зʼявилася кав'ярня «Білий кролик»?

Я думала, що ми хоча би почнемо з якогось невеличкого куточка, на два квадратних метри, варитимемо класну каву і все. Ми взагалі планувати робити кавʼярню без їжі, як це робить мережа кав’ярень «ДАБЛБІ» – потужна мережа кавʼярень по всій Росії й за кордоном. Мені задавалося, що ц дуже круто, коли в кав’ярні немає їжі. Але в Черкасах це не працює. Тут всі хочуть посидіти, випити кави, зʼїсти чогось солоденького. Тому за тиждень до відкриття ми встановили кондитерський цех і вибрали для себе формат печива, тому що він маленький і прикольний.

13613543_195900137479193_1097219462837641562_o.jpg

2.jpg

А назва що означає?

Коли ми сиділи на мозковому штурмі й думали, що ж ми будемо робити і як називатимемося, я сказала Ромі (співзасновникові кавʼярні – ред.), що коли ми не придумаємо назву для кавʼярні, я назву її його прізвиськом, як його назвали під час роботи на круїзах, – Осіто. «Осіто» в перекладі означає «ведмежатко». Кажу, якщо ти не придумаєш, то все. Буде кавʼярня називатися «Осіто», все місто тикатиме пальцями й сміятиметься над тобою.
Ми обговорювали, що це повинно бути таке місце, куди ти заходиш і не хочеш виходити. І тут ми якось швидко провели паралель з Алісою й Білим Кроликом (персонажі книги Льюїса Керрола «Аліса в Країні Див»). Там був персонаж, який всіх заманював до себе в нору пити чай і звідти ніхто не міг піти, тому що постійно хтось відкладав свої справи на потім. І ми зрозуміли, що це та назва, що нам потрібна.

3.jpg

Де ви взяли гроші на кав'ярню?

У Роми є друзі-айтішники. Ми їм розповіли свою ідею. І їх це зацікавило. І вони нам просто дали грошей. Тобто нас фінансували айтішники.

Чи вважаєш ти себе успішною?

Ми коли відкрили «Кролик», я розуміла, що це непогано, коли тобі 22, а ти співзасновник кавʼярні. Але я бачила, як все відбувалося, і розумію, що в мене не вистачає грошей на те, щоб зробити щось краще. Це мене дуже довго гризло й гризе досі: коли ти хочеш зробити краще, але на це потрібні гроші. Через це ти себе відчуваєш не дуже реалізованим, тому що не можеш до кінця зробити те, що хочеш, бо є фінансовий момент.
Мені здається, що люди, які мають роботу і якесь захоплення, просто бояться реалізуватися в цьому захопленні. Тому їм доводиться працювати на цій поганій роботі, де вони відчувають себе некомфортно. І вони тішаться тим, що, ну, ось я працюю бухгалтером, але я так класно вишиваю вдома.
Я не побоялася й пішла туди, де мені подобається. Моє хобі – це ресторанний бізнес і я в ньому розвиваюся. Я надіюся, що хоча б до 40 років буду знаменитою дівчинкою в ресторанній тусовці.

 

 

Ця програма підготовлена за фінансової підтримки Європейського Союзу через International Alert.
Зміст цього документа є виключною відповідальністю ГО «Громадське телебачення: Черкаси», і в жодному разі не може розглядатися як такий, що відображає позицію Європейського Союзу. 

alert_logo_4.png

flag_eu_lilltle.jpg

 

 

 

Хочеш домогти? Стань другом!