Displaying items by tag: Люди, які змінюють місто http://hromadske.cherkasy.ua Sun, 04 Sep 2016 19:02:29 +0300 Joomla! - Open Source Content Management uk-ua Люди, які змінюють місто. Людмила Фіть http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/765-liudy-iaki-zminiuiut-misto-liudmyla-fit http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/765-liudy-iaki-zminiuiut-misto-liudmyla-fit Люди, які змінюють місто. Людмила Фіть

Співзасновниця громадської організації «Книжковий маестро» Людмила Фіть знайома з багатьма відомими українськими письменниками. Саме вона організовує в Черкасах зустрічі з сучасними авторами та книговидавцями. Про нетипову викладачку університету, яка своєю енергією спонукає черкащан читати сучасну літературу – у наступному інтерв’ю «Громадського ТБ: Черкаси».


13988837_874406645997217_278717358_n.jpg

Інформація про Людмилу Фіть:

• співзасновниця Громадської організації «Книжковий маестро»
 кандидат наук із соціальних комунікацій
 працює на кафедрі видавничої справи, редагування та теорії інформації Черкаського національного університету ім. Богдана Хмельницького, доцент

Інформація про ГО «Книжковий маестро»:

Заснована у 2012 році.

Місія: відродити роль книги у розвитку суспільства через популяризацію вітчизняної книговидавничої продукції, познайомити студентську молодь із вітчизняними видавцями та письменниками, жити цікавим, насиченим, непередбачуваним життям.

Діяльність організації: «Книжковий маестро» проводить зустрічі з сучасними письменниками та книговидавцями, організовує різноманітні акції та книжкові аукціони.

Заплановані заходи на осінь 2016 року:

– раз на тиждень програма «Новинки» від Людмила Фіть на радіо SunFish;
– зустріч з письменницею Галиною Вдовиченко;
– презентація книжки братів Капранових «Забудь-річка»;
– 2 лекції в рамках проекту «Мозковий штурм»;
– підготовка до літературного фестивалю.

Команда: Антоніна Захарченко, Марина Сухенко, Аліна Тимченко, Катерина Федоренко, Тетяна Ярош, Євгеній Мальзам, Світлана Устименко, Юрій Гайворонський, Катерина Рець та студенти.

– Чому Ви пов’язали своє життя з книжками та вирішили викладати видавничу справу?

– Тут немає якихось підґрунть, що я все життя мріяла про це, хоча я завжди багато читала з дитинства. Я закінчила факультет української філології Черкаського національного університету, ще рік викладала перед аспірантурою українську мову, потім 5 років писала дисертацію з журналістики на тему «Тематичні відхиленні в структурі тексту», однак для мене це було надзвичайно важко і я не зовсім розуміла, про що я пишу. Тому я змінила і тему, і керівника та зайнялася книговидавничою історією Черкас. І не тому, що я хотіла це дослідити, просто мені мій керівник дисертації сказав: «Людо, або ми досліджуємо, коли з’явилися перші видавництва в Черкасах, або нічого не пишемо». Тому вибору в мене не було, і я почала над цим працювати. А потім мене запросили на спеціальність «Видавнича справа». Так я пов’язала життя з книжками.

14012108_874406652663883_1361679428_n.jpg

– Чому ви створили Громадську організацію «Книжковий маестро»?

– Мені здається, що всім людям, які прагнуть щось створити, нудно сидіти вдома, і вони шукають вихід енергії. Я просто мала чимось займатися.

– Що ви найбільше любите у цій справі?

– Найцінніше для мене – спілкування з людьми, яких запрошуємо, і відчуття, що я знайома з братами Капрановими, Максимом Кідруком, Юрієм Макаровим, Сергієм Жаданом, Іваном Малковичем. Я можу до них звернутися і по телефону, і у Facebook за порадою. І коли я бачуся з ними на Книжковому арсеналі чи у Львові на форумі видавців – оце величезний кайф, коли ти з ними вітаєшся і тебе впізнають, у тебе питають «як справи?» Для мене це світлі люди, в яких за плечима не просто багаж – вони з іншого світу, в них своя галактика. І мені в кайф підключатися до цієї галактики. І це не те щоб кумири, просто вони відкривають для мене інший світ.

Однак, зазвичай, я не отримую задоволення після проведення зустрічей у Черкасах – це робота і це важко. Моя команда 2 тижні працює над підготовкою зустрічі. Це величезна робота кожен день. І моя сім’я мені постійно каже: «Мама, в тебе не вимикається телефон – май совість». Однак, я отримую задоволення, коли повен зал або коли зал неповний, але є класне енергетичне спілкування. Потім ти весь вечір у такій ейфорії, що «відкрився» письменник і прийшли «його» люди.

13957392_874406655997216_323420329_n.jpg

– Що найцікавішого було за ці роки діяльності «Книжкового маестро»?

– Найбільше нам запам’ятався книжковий аукціон. Ми розуміли, що робимо таке вперше – продаємо на аукціоні книжки з підписами відомих людей. І ми боялися, що раптом трапиться така ситуація, що виставимо лот, а покупці не знайдуться. А ми ж не можемо зганьбитися. Тому я роздала власні гроші студентам і сказала – торгуйтеся, але майте совість! Також було цікаво, коли нам дав книжку свою Андрій Куликов (співзасновник Громадського радіо, ведучий програми «Свобода слова» на ICTV – прим. редакції) і сказав: «Я розумію ваші реалії – хто там буде торгуватися за мою книжку? Тому Ви мене наберіть по телефону і я буду торгуватися». В результаті ми так торгувалися, що книжку купив хтось інший. І взагалі всі книжки розійшлися, це був успіх. Мої гроші витрачені не були.

– Як «Книжковий маестро» Вас змінив?

– Як змінив мене? Ну, я підозрюю, що змінив… Зараз поясню. Моє улюблене місто – Барселона. Я там була один раз і дуже хочу повернутися. Там я себе відчуваю собою і там можна бути таким, як хочеш. Можливо, «Книжковий маестро» мені дає впевненість у собі і, відповідно, на мене важче впливати. Наприклад, я можу ходити без макіяжу на роботу, на зустрічі – це моя внутрішня свобода. І тут є прямий взаємозв’язок з діяльністю «Книжкового маестро». Організовуючи різні заходи, я бачу, що своєю роботою змінюю людей. Мені говорять: «Слухай, ми почали читати». Моє найближче оточення з кожною зустріччю розширюється і я бачу, що є багато людей, які прочитали твори письменників, які приїздили в Черкаси саме завдяки «Книжковому маестро». Тоді я розумію, що мій світ став світом ще когось.

– Якщо б запропонували переїхати до Барселони – переїхали б?

– Переїхала б. Мені вже не так і мало років і, можливо, я шкодую, що з самої молодості не робила те, що хочу. Зараз вже сформувався певний шаблон, якою я повинна бути. Наприклад, коли ти доцент університету, ти не маєш права ходити у рваних джинсах. У всіх вже є стійкий стереотип. Коли ми вперше знайомилися з Сергієм Проскурнею, він мені сказав: «Люда, я б ні за що не повірив, що в тебе академічна робота». Я постійно намагаюся вийти з цих ось рамок, в які ставлять мене люди. І переїхавши в іншу країну, мені здається, що у мене не буде ось цих рамок і я будувала б своє життя так, як хочу. Поки що багато енергії іде на протидію оточенню.

14017688_874406642663884_1073456126_n.jpg

– Як відреагували ваші колеги на те, що ви займаєтеся громадською діяльністю?

– Для мого академічного оточення це несподівано. У мене завжди запитують – яка тобі від того фінансова користь? Коли я стояла цілий день на фестивалі у Холодному Яру або на ГайдаFest, продавала книжки, мої знайомі, які знають, хто я і що я, підходили і найперше запитували: «Вирішила підзаробити?» І я навіть нічого не пояснювала, просто кивала. У нас така свідомість – коли викладач університету став і почав продавати (в принципі, будь-що), то реакція буде: ого, як це вона?.. що це сталося?.. І ще років би 5 тому я це не змогла би зробити. Але зараз я досить впевнена в собі. І це мені дав «Книжковий маестро».

13942674_874406649330550_466062597_n.jpg

– Одна з місій «Книжкового маестро» – жити непередбачуваним життям? Що це для вас?

– Я і мої дівчата з «Книжкового маестро» – не такі, як усі. В якому плані? Ну, от, наприклад, нам захотілося зробити театральний конкурс для шкіл – і ми «підірвали» усі школи, ми поставили на вуха усе місто і зробили театральний фестиваль. Тобто постійно у тебе в голові крутяться якісь ідеї, ти періодично одну якусь висмикуєш – і потім все твоє життя направлене на її втілення. Багато у команді дівчат, які все літо їздять автостопом по Україні. Це теж шалене непередбачуване життя – ти не сидиш на місці, тобі постійно щось хочеться робити.

13987070_874406662663882_1564589597_o.jpg

– «Книжковий маестро» проводив заходи і на ГайдаFest, і на фестивалі нескореної нації. Чому вирішили приєднатися до фестивалів?

– Це завжди вихід із зони комфорту. Моє оточення в житті й у Facebook – це один світ, де усі майже такі, як я. А на таких заходах бачиш інше: до нас боялися підходити. Було кілька випадків, коли діти підходили, брали книжку у руки, розгортали її, то батьки істерично кричали: «Не трогай книжку!». Я не знаю, чому так. Можливо, батьки думали, що дитина ту книжку порве чи якось неадекватно з нею буде поводитися. Також ми були в шоці, коли до нас підходили люди і запитували, чому в нас немає книжок російською мовою. Моя подруга, коли у нас питали: «Не підкажете, де можна купити книгу російською мовою?», не розгублювалася і одразу відповідала: «У Росії». Ми не очікували такого. Також випадково почули розмову між чоловіком і жінкою, і жінка сказала: «Я не буду купувати книжку українською мовою». Цим ми побачили цей масштаб «бєдствія». І ми зрозуміли, що потрібно бути на всіх заходах. Для нас дуже важливо не відриватися від реальності, а говорити з людьми.

Читайте також: У Черкасах вперше відбувся «ГайдаFest»У Черкасах вперше відбувся «ГайдаFest»

13988747_874406665997215_1062918546_n.jpg

Усі заходи «Книжкового маестро» проводяться власними силами організаторів та волонтерів. Організація не має меценатів, тож потребує фінансової підтримки з боку черкащан, які люблять читати.  Якщо хочете допомогти проекту, напишіть Людмилі: https://www.facebook.com/profile.php?id=100002364903025 Також було б чудово, якби готелі, ресторани та кафе міста долучилися до розміщення відомих сучасних письменників, які приїжджають до Черкас в рамках заходів «Книжкового маестро».

 

 

]]>
hromadske.ck@gmail.com (Громадське Телебачення Черкас) Люди, які змінюють місто Sat, 13 Aug 2016 11:08:18 +0300
Люди, які змінюють місто. Вікторія Духота http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/750-liudy-iaki-zminiuiut-misto-viktoriia-dukhota http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/750-liudy-iaki-zminiuiut-misto-viktoriia-dukhota Люди, які змінюють місто. Вікторія Духота

Вікторія Духота захопилася танго 5 років тому. Вона – не професійна танцівниця – просто завжди любила рухатися під музику. Захоплення танцями надихнуло її створити в Черкасах першу школу танго, перший фестиваль танго та перший соціальний проект «Вуличні танці».

 

11083865_914906248572130_4331388757544409022_n.jpg

 Інформація про авторку проекту – Вікторію Духоту:

• Засновниця школи танго в Черкасах
• Організаторка танго-вечірок, відкритих майстер-класів із танго
• У цьому році організувала фестиваль танго «En el Compas»
• Модельєр-перукар в салоні краси
• Захоплюється архітектурою й малюванням

Інформація про проект:
• Назва проекту: «Вуличні танці»
• Час проведення: щоп’ятниці з 19-00 до кінця літа
• Місце проведення: сквер ім. Богдана Хмельницького (біля ресторану «Чайка»)
• Майстер-класи з танців від Вікторії Духоти та Віти Кулик

– Вікторіє, як Ви захопилися танго?

– Я допрацювалася до такого стану, що зрозуміла: вже не можу. І тоді чомусь я вголос сказала: хочу навчитися танцювати танго. Всесвіт мене почув і десь за місяць подарував такий випадок. 5 років тому я потрапила на маленьку вечірку в Києві. Там, в латиноамериканському кафе, танго танцювало декілька пар. І коли я побачила танeць цих пар, то зрозуміла, що дійсно хочу танцювати аргентинське танго. Але ще більше мене вразила музика, під яку танцювали танго. На жаль, у Черкасах на той час не було жодної школи танго, не було в кого навчитися. І я почала потрошку їздити до Києва на заняття.

– Із чим у Вас асоціюється танго?

– Танго – це дуже багато різних емоцій. Це може бути скрута, печаль і може бути ейфорія в найвищому вияві – щастя, що ти живеш. Це різнобарвні емоції. І музика танго підсилює те, що у вас всередині: якщо вам трішки сумно, то вам буде ще сумніше, якщо у вас радість, то вам стане веселіше. І саме для мене танго – це емоції.

12513571_1099779740053965_647960668367534292_o.jpg

– А в чому особливість музики танго?

– Музика танго має особливий ритм, саме тому вона називається танцювальною музикою. Під неї неважко танцювати, але вона складна емоційно. Навіть у найскладнішій музиці танго можна почути один і той самий ритм – хоч 30 буде бандонеонів чи 20 скрипок, віолончелей, контрабасів – все одно танцівник почує цей ритм і тому може імпровізувати. Чудовим ще є те, що можна вперше бачити людину, стати з нею в пару і одразу станцювати танго.

– Як на Вас вплинуло танго?

– По-перше, танго – це танець, де партнер веде, а партнерка повинна довіряти своєму партнерові, слухати його, приймати кожен раз запрошення на кожен рух, і вона іде за своїм партнером. Мені в житті доводилося приймати дуже багато складних рішень і бути вольовою і з сильним характером. Це іноді складно. В танго проявляється сама суть стосунків між чоловіком і жінкою – довіряти тому, що тобі пропонують. Тому в танго я навчилася довіряти такій моделі взаємодії чоловіка і жінки. Однак скажу, що життя – це життя, а танго – це танго. Інколи люди, які танцюють танго, роблять з танцю проекцію на своє життя, оскільки переживають в танку занадто сильні емоції. Це неправильно, тому що не кожне побачення закінчується весіллям, не кожна посмішка на вулиці означає беззаперечну довіру. І не кожні емоції, пережиті в танго, продовжуються в житті. Коли танго закінчується, через деякий час на танцпол виходять усі вже з іншими партнерами.

10354671_888738521183498_4784278789120490019_n.jpg

– Танго асоціюється з пристрастю. Чи так це?

– Незважаючи на те, що танго це танець про відносини чоловіка й жінки, але він є цнотливим. У танго ви не побачите, щоб партнерка широко махала ногами та закидала їх на плечі чоловікові. Торкаються тільки груди танцівників і тільки для того, щоб партнерка відчула, що своїм рухом хоче сказати їй партнер. Вони торкаються серцями, і енергія направлена одне до одного і вверх.

– Вікторіє, це перший ваш досвід організації культурних заходів у місті?

– На річковому вокзалі 4 роки тому я організувала так звану «Дніпровську мілонгу» (танцювальний вечір, на якому танцюють танго і мілонгу). На той час я тільки рік танцювала танго і була єдиною в Черкасах, хто танцював цей танець. Тому я запросила свою викладачку Вікторію Карпович і своїх друзів з Києва. Я активно розповсюджувала інформацію про захід і тому на нього прийшли люди. Саме ті люди, які чекали на танго в Черкасах. Там я знайшла «своїх». В тому ж році я відкрила школу танго в Черкасах – у будинку культури імені Івана Кулика.

13433376_10155117658308306_4301072886670777037_o.jpg

– Цього року ви вперше в Черкасах організували фестиваль танго. Що вас мотивує створювати такі заходи?

– Найперше я це роблю для моїх учнів. Я хочу, щоб вони танцювали під музику найкращих діджеїв. Мені в житті пощастило мати змогу їздити до багатьох міст на свято танго, але не у всіх є така можливість. По-друге, я дуже хотіла, щоб до Черкас приїхало багато гостей. Тому що я люблю Черкаси, вони дуже гарні влітку. І ще відчула, що настав той момент, коли я хочу поділитися своїм досвідом із широким загалом.

– Чому Ви зараз організували «Вуличні танці» в Черкасах?

– У нас досить велике місто, а на доступні соціальні танці приходить дуже мало людей. Людей потрібно розворушувати! Я вже декілька раз влаштовувала танцювальні вечори, і на них приходять тільки ті, хто вміє танцювати. А щоб подивитися, поспілкуватися, познайомитися – таких не було. У людей уявлення про танго, що це троянда в зубах і партнерка перевернута до гори. Але танго інше – це соціальний танець, добрий, чуйний, достатньо повільний. І я хочу, щоб люди танцювали! А не «прийшли додому, насмажили котлет і на диван уляглися», – як сказала одна з моїх учениць. Танго – це певний рівень саморозвитку. У нас люди багато працюють, але не вміють відпочивати. Аргентинці більш веселі, ніж ми, бо вони дуже багато обіймаються, танцюють і співають. На жаль, ми втратили свої народні танці, не знаю, з яких причин. І якщо б я зналася на українських танцях, то теж би їх викладала і сама танцювала.

13418572_10155118500833306_5968060733340376738_o.jpg

– Ви були в Аргентині?

– Ще ні, сподіваюся, що колись буду. Я об’їздила Європу, багато танцювала в різних країнах. Зараз, коли їду за кордон, то вже з наміром танцювати танго на якомусь фестивалі. Я люблю подорожувати, і тому мої два захоплення об’єднала.

– Ви говорите про танго, як про соціальний танець. Що це означає?

– Соціальні танці доступні не тільки в тому, що ти можеш танцювати з тим, ким захочеш, але й доступні матеріально. Не все можна купити за гроші. І держава повинна піклуватися про те, щоб люди могли не платити за вхід, для того, щоб насолоджуватися вечіркою. Хіба не так? Зараз це роблю я, бо маю трішки часу та велике надхнення.

]]>
hromadske.ck@gmail.com (Громадське Телебачення Черкас) Люди, які змінюють місто Tue, 26 Jul 2016 14:49:09 +0300
Люди, які змінюють місто. Катерина Смірнова та Дарія Гаврікова http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/745-liudy-iaki-zminiuiut-misto-kateryna-smirnova-ta-dariia-havrikova http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/745-liudy-iaki-zminiuiut-misto-kateryna-smirnova-ta-dariia-havrikova Люди, які змінюють місто. Катерина Смірнова та Дарія Гаврікова

Катерина Смірнова та Дарія Гаврікова – подруги з дитинства. Зараз обидві – студентки престижних навчальних закладів Британії й України. У свої 18 років дівчата вирішили самотужки створити перший простір для людей, що поділяють погляди фемінізму в Черкасах. Вони за власний кошт організували серію безкоштовних семінарів під назвою «FemПростір: Сміливість бути собою», де розповідають про права та проблеми жінок, фемінізм і любов до свого тіла.

 

 bHniDgOygL8

Інформація про проект:

Назва: «FemПростір: Сміливість бути собою» – навчальні семінари.
Мета проекту: розвінчати міфи про фемінізм, розповісти про найбільш розповсюджені проблеми, з якими стикаються жінки, і запропонувати шляхи для їхнього вирішення в дискусіях і воркшопах.
Теми семінарів: що таке фемінізм, насилля вдома та на вулиці, бодіпозитив, економічна нерівність, чайлд-фрі та аборти, жінки в історії та мистецтві, що надихають.
Місце проведення: бібліотека ім. Т. Шевченка, вул. Б. Вишневецького, 8.
Дата проведення: 23 та 24 липня, о 15-00. Перші семінари вже провели 17-18 липня.

Організаторки проекту Катерина Смірнова та Дарія Гаврікова познайомилися, коли були у 5 класі. Обидві ходили до музичної школи на хор і сольфеджіо. А подружилися, бо усі з групи були старшими за них, а вони – однолітки. Сьогодні Катерина Смірнова навчається за кордоном – у Брайтонському університеті на факультеті графічного дизайну (Велика Британія), а Дарія Гаврікова – у Львівському національному медичному університеті на факультеті лікувальної справи. Проте «FemПростір» вирішили організували у Черкасах, оскільки це їхнє рідне місто.

 o3y4eYaw

Ідея організувати семінари на тему фемінізму належить Каті. Ось так вона пояснює свою мотивацію: «Чому я розповідаю про фемінізм? Тому що я хочу, щоб майбутнє покоління дівчат отримувало не менше, ніж чоловіки за таку ж роботу. Я не хочу, щоб дівчата ненавиділи своє відображення у дзеркалі тільки тому, що воно не відповідає стандартам краси, які нам нав’язують, не хочу, щоб матері повторювали їм, що призначення жінки полягає в сім’ї та дітях. Я хочу, щоб і хлопці мали право виявляти емоції і при цьому не чули «будь мужиком». Щоб вони не соромилися присвячувати себе сім’ї та дітям і щоб знали, що немає єдиновірної манери поведінки. А ще я вірю, що настане день, коли стать, зовнішність, сексуальна орієнтація та розумові здібності не будуть висміюватися».

zBtxIKxkXV8

Даша так пояснює свою мотивацію організувати проект: «Я завжди знала, що жінка може бути сильною та незалежною і при цьому не мати 40 котів, як у славнозвісному жарті. Це мені довели жінки у моїй сім’ї – моя бабуся та мама. Бабуся – лікар, сама виростила двох дочок, дала їм найкращу освіту в престижних навчальних закладах. Мама самотужки виховала мене, сама робила ремонт у помешканні, доглядала за бабусею, коли у неї трапився інсульт. При цьому вона слідкує за своєю зовнішністю й гарно виглядає. Однак, я сама довго не наважувалася назвати себе «феміністкою», оскільки інтернет-середовище, де я перебуваю більшість часу, вже багато років вважає феміністок «страшними звірями». Коли Катя запропонувала зробити щось незвичне в Черкасах, розворушити людей, я погодилася. Оскільки люди у нас до сих пір не розуміють смисл фемінізму, чому досі потрібно відстоювати права жінок. Я розумію, те що ми робимо, є незначним. Однак маю надію, що наступне покоління буде жити у більшій гармонії, з більшим розумінням і толерантністю, ніж ми зараз».

Untitled-1111

- Катю, що стало для тебе відправної точкою для твого фемінізму?

- Колись випадково натикнулася у «Вконтакті» на групу про бодіпозитив (всесвітній рух за право сприймати своє тіло таким, як воно є, з усіма недоліками - прим. ред.). Тоді не могла зрозуміти, як люди можуть бути повними, з неідеальною шкірою і все одно називати себе красивими. Та потім, читаючи особисті історії, усвідомлюєш, що це була лише внутрішня естетична ксенофобія. Ти не можеш прийняти щось, що не відповідає стандартам. Як на мене, є сенс змінювати самі стандарти, а не змінюватися згідно з ними.
Загалом фемінізмом я захопилася два роки тому. Не можу сказати, що в мене було важке життя, у процесі якого я багато разів зіштовхувалася з дискримінацією, окрім її буденного прояву: фрази на зразок «ти ж дівчина» чую постійно. Однак, коли я захопилася наукою, то почала з’ясовувати, яким чином стереотипи впливають на людей. Виявивилося, що це походить від конформізму, від бажання бути разом із більшістю. Лише людина з надзвичайно сильним духом готова протиставити себе загальним стереотипам. Навіть якщо її з дитинства переконують, що вона ні на що не здатна, може сказати: «Ні, я зміню твою думку про себе і досягну чогось». Більшість же погодяться з думкою інших.

- А чи не було лячно підіймати таку неоднозначну тему в Черкасах?

- З самого початку не було страшно взагалі. Ми думали, що це буде невеликий захід на 15 осіб для друзів і друзів друзів. Та, по суті справи, зрозуміли, що є сенс розширювати аудиторію. Є сенс не зупинятися, а підготувати себе до більш складної обстановки і більшої кількості зацікавлених людей. Це величезний стрес, але, мені здається, що і задоволення від втіленого буде прямо пропорційним. Важливо, коли є людина, яка тебе підтримує. Для мене нею стала Даша. Коли ти організовуєш подібне, то повинен бути на сто відсотків впевнений у своєму напарнику. У будь-кого неодмінно з’явиться думка, що все надто складно і пора зав’язувати. Важливо, щоб ви з колегою починали нервувати у різний час, а у період спокою підтримували одне одного.
Та я б не хотіла стати громадським діячем на постійній основі. Це потребує величезних енергетичних затрат, бо ж сприймаю проблему дуже близько до серця. Тим не менш, я б продовжила займатися цим на волонтерських засадах.

- Ти зараз навчаєшся у Великій Британії. Яке ставлення британців до дискримінації і чим воно відрізняється від позиції українців?

- Хочеться згадати вислів, що досить називати людей феміністами – час почати називати тих, хто проти цього руху, сексистами. Зараз це і відбувається в Об’єднаному Королівстві. Якщо у британки поцікавитися, чи феміністка вона, то для неї питання прозвучить дивно. Вона відповість, що звісно так. Таке ставлення неможливо перейняти штучно у силу менталітету. Ми – вихідці з радянського простору і закладене тоді світобачення досі існує. Єдиний вихід, який бачу – відкриті дискусії з людьми, освітні заходи і звичайне спілкування. Я вважаю, що якщо ви маєте якісь знання щодо проблеми, то є сенс їх передавати, бо інакше ментальності нації не змінити.

XSJF-QXraBY

- Дашо, чому ти стала прибічницею фемінізму? Що для тебе стало поворотним моментом?

- Я думаю, що фемінізм був близький мені практично завжди. Я не знаю, хто міг би вирости у матері, яка спромоглася пережити насилля у сім’ї, втекла від чоловіка з донькою на руках, самостійно виховати дитину. Деякі ідеї фемінізму і бодіпозитиву були близькі мені доволі давно, а називати себе прибічницею руху я перестала боятися лише півроку тому, коли робила в університеті проект на тему «Леся Українка як символ фемінізму в Україні». Я не знаю, чому спалахнула саме ця ідея, та одногрупники підтримали мене, як і мій хлопець. Для мене фемінізм – це, насамперед, рівність. Хотілося б мати такі самі права, як і чоловіки, отримувати однакову зарплатню, не бути зґвалтованою на вулиці і не ненавидіти своє відображення у дзеркалі через ідеали, що нам навʼязують медіа.

- Ти встигла пожити у різних частинах України: у центрі та заході. Чи відрізняється ставлення людей до твоїх ідей у Львові та в Черкасах?

- Це неоднозначне питання. У центрі трохи нижчий рівень обізнаності, а на заході країни люди дещо консервативніші і не можуть сприймати інших від себе так само толерантно, як європейці чи американці. Якщо в Черкасах заявлю, що я – феміністка, то почнеться звинувачення у агресивності й ненависті до чоловіків. Якщо це ж викажу у Львові – всім буде байдуже.

- Яка для тебе мета серії лекцій? Що ви хочете донести?

- Плани у нас наполеонівські. Хочемо не лише розповісти, що таке фемінізм і в чому його потреба, а й поговорити про насилля, «токсичні» стосунки, бодіпозитив, несприйняття себе, аборти, чайлд-фрі і все в цьому дусі. Теми відбирали за популярністю, вирішили підняти те, що найбільше обговорюють. Власне, одне із завдань заходу – популяризувати думки рівності і толерантності. Треба показувати людям: те, що прийнято в суспільстві й інтернет-просторі вважати поганим, необов’язково повинно таким виявитися.

Посилання на захід в соціальних мережах: https://vk.com/femprostir

300px-Homophobe

  

]]>
hromadske.ck@gmail.com (Громадське Телебачення Черкас) Люди, які змінюють місто Tue, 19 Jul 2016 16:14:04 +0300
Люди, які змінюють місто. Іван Подолян http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/740-liudy-iaki-zminiuiut-misto-ivan-podolian http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/740-liudy-iaki-zminiuiut-misto-ivan-podolian Люди, які змінюють місто. Іван Подолян

«Громадське ТБ: Черкаси» продовжує серію інтерв’ю з людьми, які роблять наше місто кращим. Іван Подолян – відомий у Черкасах громадський активіст. Він – співзасновник громадської організації «Промолодь». Минулого року він разом із іншими активістами втілив у нашому місті близько 10 різних соціальних проектів. Цьогоріч Іван втілює новий проект – «Вивіска LAB». Його мета – зробити місто красивішим, охайнішим, «щоб краса міста стала однією з цінностей черкащан».

 

13632906_1782001998697493_64149144_o.jpg

 Інформація про автора проекту – Івана Подоляна:

• Співзасновник ГО «Промолодь»
• Співавтор проектів «Майстерня вуличних меблів», SYLVAN THEATRE, «Вивіска LAB» та інших
• Закінчив аспірантуру Київського національного університету ім. Т. Шевченка
• Кандидат економічних наук, захистив дисертацію з економіки
• Менеджер проектів в IT-компанії

Інформація про проект:

Мета проекту: розробка і популяризація альтернативних рішень оформлення вивісок, вітрин, фасадів будівель у Черкасах, які дозволяють бачити місто і не створювати візуального шуму.

В рамках проекту проведено хакатон:

• 33 учасники-дизайнери
• 18 готових проектів – дизайнерських рішень для найвідоміших будівель Черкас
• 5 менторів-кураторів
• приміщення для хакатону надав Черкаський бізнес-коледж

13613583_1093556647401138_4286424273889706940_o.jpg

 - Ти маєш вчений ступінь. Чому вирішив його отримати?

- Я їздив на різні студентські олімпіади. І після однієї з моїх доповідей на якійсь із олімпіад мене запросили в аспірантуру Київського національного університету. Та я не сприйняв це серйозно: «Ну, таке…», – подумав. Я не хотів туди вступати, тому що після університету мені вже хотілося працювати, будувати кар’єру – я в цьому бачив розвиток. Але мій батько наполягав. Як зараз пам’ятаю: копаємо картоплю в селі на городі, а батько на мене тисне: «Поїдь у Київ, подай документи». І я здався, просто щоб заспокоїти батька. Я не думав, що складу екзамени та вступлю. Але іспити склав успішно і мене зарахували.

- Що навчання в аспірантурі тобі дало?

- Мені це дало певний образ мислення і деякий специфічний багаж знань. Я сам для себе відкрив механізми, які рухають суспільство. Для мене стало очевидною ідея, що силами невеликої кількості людей можна рухати суспільство. І далі вже я зосередився на напрацюванні конкретних механізмів цього впливу.

- Чому ти не став викладачем?

- Так я став! Викладав у Черкаському державному технологічному університеті, Черкаському національному університеті, Інституті банківської справи. Я викладав управлінські дисципліни: менеджмент в малому бізнесі, економіка праці тощо. Однак, викладання в системі вищої освіти – це дещо специфічна робота, дуже бюрократична. Тому зараз я продовжую викладати, однак не в цій системі. Мене періодично запрошують поділитися своїми знаннями в якості спікера. Остання тема, з якою я виступав, була «Тайм-менеджмент» для однієї з черкаських IT-компаній.

1549382_1609657769290432_4298558689941614631_n.jpg

- Ти працюєш в ІT-компанії, але робиш важливі проекти для громадського сектора. Не розглядав можливість зробити громадську діяльність постійним джерелом доходу?

- Громадський сектор у нас зараз переважно фінансується грантовими коштами. І для нас, для «Промолоді», це проблема, тому що ми дуже мало знаходимо грантів, які б фінансували ті цілі, які ми перед собою ставимо. Хапатися за кожен грант тільки через те, що це гроші – це для нас не варіант. Ми не готові виконувати «замовлення» грантодавця, якщо вважаємо, що це не є необхідним для Черкас. Тому зараз ми напрацьовуємо мережу довіри громадян, для того, щоб виходити на взаємодію з бізнесом і відпрацьовуємо ідею постійного партнерства з ним. Це коли є стабільні партнери, які нас фінансують на договірній основі, а ми звітуємо за результати нашої діяльності.

- Чи готовий наш бізнес до такого партнерства?

- Ця ідея не нова, і в Україні вона реалізована в Івано-Франківську – проект «Тепле місто». На сайті проекту створено блок для найпрогресивніших компаній міста, який поступово заповнюється партнерами з бізнесу. Зараз таких партнерів уже 49. І це є живий зразок взаємодії бізнесу і громадського сектора. Взагалі, організація громадського сектора в Івано-Франківську є для нас прикладом. До речі, на проект «Вивіста LAB» ми надихнулися, вивчаючи досвід цього міста.

Screenshot_3.png

 - Тоді розкажи, як виникла ідея проекту «Вивіска LAB»?

- Був доволі довгий аморфний період, коли тобі просто неприємно дивитися, який вигляд має місто. Ідеш в районі ринку, в районі скупчення дрібних бізнесів, які конкурують між собою яскравістю і розміром вивіски, і ти відчуваєш невдоволення. А коли спілкуєшся з друзями, знайомими, то розумієш, що ця проблема тривожить багатьох людей. Особливо дизайнерів, для яких проблема реклами у місті, – це точка болю.

- Як ти бачиш вирішення цієї проблеми?

- У багатьох містах (Києві, Львові, Одесі, Івано-Франківську) є нормативи по розміщенню зовнішньої реклами. Але в українському суспільстві часто буває так, що приймаються якість нормативи, а потім вони не виконуються. Тому що сама система взаємодії міської влади і громади не спрацьовує. І звинувачувати бізнес не потрібно, оскільки це люди, які підтримують економіку міста. Але система була побудована так, що їм довелося конкурувати між собою яскравими вивісками. Тому хочеться, щоб проблему почали вирішувати «знизу»: щоб більшість людей усвідомили, що мають непроявлену потребу бачити своє місто гарним. І почали про це говорити.

- Як зародився проект «Вивіска LAB»?

- Все почалося з розмови з професійним дизайнером Олексієм Сальніковим про вивіски у місті. І я запропонував зробити зразки того, як можуть виглядати будівлі. Оскільки, коли люди бачать альтернативу і їм це подобається, то вони починають розказувати про це: «А я там бачив…», «прикольно так зробили…», «було б класно…», «шкода, що поки що не так». І коли таких людей багато, то бізнес отримує сигнал для зміни вивісок, він розуміє, що втіливши дизайнерський проект, він досягне більшої прихильності з боку людей до його товару. Я зрозумів, що потрібно об’єднати багато дизайнерів, щоб це була масова подія. Так з’явилася ідея хакатона [хакато́н — захід, під час якого різні спеціалісти інтенсивно і згуртовано разом працюють над розв'язанням якоїсь проблеми, – ред]. Ми одразу створили групу в соціальних мережах та відкрили реєстрацію дизайнерів на хакатон. Дизайнери відгукнулися моментально і дуже дружньо.

13422230_1765209260361115_6204200265170051866_o.jpg

 - Як проводився хакатон?

- Насамперед учасники були розбиті на групи по 2-3 дизайнери. Розпочали хакатон ми з промови двох спікерів, які задали певний тон, певну ідею заходу, показали зразки дизайнерських розробок, надихнули учасників. Один з них – це Василь Гошовський, керівник проекту «Вивіски» в Івано-Франківську, лекція якого відбулася скайпом. Почалося все о 10-й годині ранку в суботу, а закінчилося о 14-й годині в неділю. Хто витримав – працював цілу ніч. А хто ні -- то спав на кріслах-мішках у зоні відпочинку. Це була така сюрреалістична картина, коли ти ходиш о 2-й ночі по навчальному закладу і бачиш: там – ноги з мішка стирчать, там – люди, закутані у ковдру лежать, хтось як сновида ходить, а когось «накрило» натхнення і він працює, аж клавіатура димить. Це за атмосферою було схоже на новорічну ніч – був драйв і позитив. Закінчилося все загальною презентацією – кожна команда представила свій проект.

IMG_20160619_071819462.jpg

- Які відгуки отримали від учасників заходу?

- Вони були в піднесеному стані, отримали заряд натхнення, бажання об’єднуватися і творити щось разом.

- Як буде реалізовуватися проект далі?

- Оптимальний сценарій реалізації наступний: ми показуємо проекти черкащанам і їм це подобається, вони активно обговорюють проекти, розповідають про них друзям, знайомим. Ця інформаційна хвиля доходить до бізнес-середовища – і вони так само знайомляться з нашими проектами. Після цього в нас є велике бажання зустрітися з власниками будівель, що опрацьовували дизайнери, і запропонувати втілити проекти. Наступний крок – це розробка міських стандартів вивісок і зовнішньої реклами у місті Черкаси, офіційне затвердження і подальший громадський та адміністративний контроль за їхнім дотриманням.

13502679_1765209673694407_2678538958787793457_o.jpg

- Що це повинно дати місту?

- Хочеться, щоб місто стало красивішим. Щоб краса міста стала однією з цінностей містян. Оскільки ми так дуже критикуємо міську владу за те, що щось у Черкасах зроблено негарно, неестетично, але ніхто не думає, що над цим потрібно працювати і самим черкащанам. Зараз активно обговорюють ідею туристичної привабливості Черкас… Та давайте для себе щось зробимо спочатку! А потім будемо запрошувати гостей у наш дім. 

Більше проектів ви можете  знайти тут: https://goo.gl/MVrk9z

 

.

 

 

 

 

 

 

]]>
hromadske.ck@gmail.com (Громадське Телебачення Черкас)            
       ]]
Люди, які змінюють місто Mon, 11 Jul 2016 15:48:59 +0300
Люди, які змінюють місто. Денис Андрущенко http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/718-liudy-iaki-zminiuiut-misto-denys-andrushchenko http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/718-liudy-iaki-zminiuiut-misto-denys-andrushchenko Люди, які змінюють місто. Денис Андрущенко

«Громадське ТБ: Черкаси» продовжує серію інтерв’ю з переможцями конкурсу «Ідея-Дія-Результат». Черкащанин Денис Андрущенко у свої 22 роки встиг рік повчитися в Америці, здобути освіту в Литві, започаткувати власний стартап і стати організатором кількох соціальних проектів. Подорожі надихнули Дениса змінювати рідну країну на краще. Один із його проектів «Спільні вечері» - покликаний змінити менталітет черкащан та розширити їхнє уявлення про «власну територію».

 

_денис.jpg

Інформація про автора проекту – Дениса Андрущенка:
• Засновник стартапу World at Competition - WAC (освітня платформа);
• Учасник програми FLEX, за результатами якої 1 рік жив та навчався у США;
• Був волонтером Американських рад з міжнародної освіти (недержавної організації, яка розповідає про можливості освіти у США);
• Навчався у Міжнародному університеті LCC (державний та міжнародний гуманітарний навчальний заклад у Клайпеді, Литва), на факультеті психології
• Співорганізатор проекту «Help and Travel»;
• Співавтор збірки поезії «Чікен Бамбоні».

Інформація про проект:
Назва проекту: Спільні вечері
Мета проекту: привчити сусідів спілкуватися та знаходити рішення спільних проблем

Як це відбувалося: перша «Спільна вечеря» відбулася 12 червня у дворі 9-поверхівки, де проживає Денис Андрущенко. В рамках заходу провели майстер-клас від «Майстерні вуличних меблів» з виробництва меблів з палетів. Це викликало інтерес багатьох молодих хлопців, дорослих чоловіків та дітей. У підсумку спільними силами змайстрували великий стіл для вечері, диванчик та кілька лавок для двору. Сама вечеря зібрала близько 20 сусідів, багато було і таких, які підходили та цікавилися, що ж відбувається. Загалом атмосфера була дружня. Після типового обговорення бездіяльності влади сусіди вирішили, що зробити дитячий майданчик їм цілком під силу. Тому будуть надалі проводити подібні «Спільні вечері».

Висновки після реалізації проекту: маленька громада має сили задовольняти власні потреби. Не треба чекати, можна брати й робити.

13436211_1357129120967189_1126861890_n.jpg

– Як сусіди відреагували на твою ініціативу провести спільну вечерю?

– Я питав у сусідів, як їм ця ідея. Деяким людям це взагалі не цікаво, вони є "асоціальними" сусідами, яким добре у своїй квартирі і все. Інші одразу проводять паралелі з Радянським Союзом, бо це не нова ідея і це вже було в ті часи. Але я інше хочу вкласти у цей проект. Ідея спільних вечерь іде від таких міст як Сієна (Італія) – звідти мої друзі – і португальського містечка Візеу, де я проживав і працював певний час. У Португалії це частина культури – там вже є двори зі спільними столами, як у тому будинку, де я проживав. Або ж у центрі міста повно кафе, де можна спілкуватися з усіма чи вдень, чи ввечері, чи вночі. Мені це сподобалося. Я розумію, що в Україні це матиме інший формат, але ядро цієї ідеї в тому, що люди під час спілкування можуть обговорювати якісь спільні дії. Наприклад, думають над тим, як можна зробити власний двір кращим. Бо у нас, зазвичай, на лавках сидять старі люди і обговорюють, як усе погано, але жодних дій. Тобто є критика, а рішень дуже мало.

– Чому тобі важливо, щоб люди спілкувалися?

– Це взагалі основа того, якою є країна. Ми звикли жалітися, що все погано і хтось інший відповідальний за це. Але насправді кожна сім’я, кожна людина відповідальна за те, що відбувається у країні.

P_20160612_183952.jpg

– «Спільна вечеря» у твоєму дворі є пілотним проектом. А як ти хочеш, щоб ця ідея розповсюджувалася?

– Вона може і не розповсюдитися. Ніхто від цього не застрахований. Мені вже казали, що на мій захід може ніхто не прийти. Я просто буду проводити паралелі з тими успішними проектами, які у мене були, зокрема з «Help and Travel». Нам казали: «Ви не зберете гроші, у вас не буде зацікавленої аудиторії». А зараз проекту вже 4-й рік, ми зробили більше семи турів по всій Україні.  «Спільна вечеря» у моєму дворі – це тільки початок. Згодом приєднаються люди, які спочатку посоромилися або у них не було часу. Ідея ще й у тому, щоб не тільки я все організовував, а щоб люди відчували потребу у цих спільних вечерях і самі збиралися.

13454089_1357129040967197_1935390884_n.jpg

– У чому користь твого проекту для міста?

– Все починається з малого. З менталітету. Це дуже велика банальність. Наша ментальність звична до того, що людина викидає недопалок на асфальт, або залишає пляшку, або кидає папірець, коли вважає: «це не моя територія». А от у себе у квартирі має бути чистота. Хочеться, щоб поняття «моя територія» зростала. І якщо ми говоримо про двір, то це означатиме реально не смітити у дворі, бо це – «мій двір», я тут збираюся з сусідами. Якщо декілька дворів матимуть таку ментальність, то вже будуть помітні зміни. Тоді люди будуть розуміти: місто – це також моя територія, і не дозволять насамперед собі і будь-кому іншому смітити у місті.

– Розкажи про інший стартап, засновником якого ти є.

– «World at Competition» – це платформа, яка допоможе молоді знаходити можливості освіти або подорожей за кордоном. Ресурс орієнтований на англомовну аудиторію. Це є соціальний бізнес. Основа цієї платформи дуже проста – ми надаємо простір, де організації, які пропонують гранти чи стипендії або волонтерство, розміщують свої пропозиції. А молоді люди, зареєструвавшись на цій платформі, автоматично отримують ці пропозиції, їм не потрібно їх шукати, фільтрувати – все підбирається автоматично. Для молоді ми це робимо безкоштовно, а ось організації мають певні безкоштовні ліміти, вичерпавши які мають платити за розміщення їхньої інформації.

– Чим ще ти займаєшся у житті?

– Дуже багато чим. Наприклад, з товаришем Артуром Шаповалом ми видали збірку поезій. Але не впевнений, що вірші мають велику аудиторію. А ще я люблю подорожувати. Я взяв собі за мету, що хоча б раз у місяць маю кудись поїхати, принаймні по Україні – у нас дуже багато цікавих місць. До речі, так зародився ще один проект «Help and Travel» – волонтерський тур місцинами України. Ще у 2012 році після повернення зі США ми з моїми друзями були дуже "заряджені", і Даша Баталова подала ідею цього проекту. Вона сама так їздила на автобусі по Америці і допомагала іншим. І тоді ми вшістьох зробили пілотний проект, який отримав грант від FLEX. А надалі ми продовжували проект кожного року. Зараз я частково цим займаюся, це як моє хобі.

13453109_1357374037609364_1078582528_o.jpg

– Чого тебе навчили подорожі та навчання в інших країнах?

– Поїздка до США кардинально змінила моє життя. Захотілося щось робити для своєї країни, тому що я побачив, як багато людей там займаються волонтерською діяльністю. І відтоді, з 2012 року, я намагався створювати якість локальні штуки, як, наприклад, прибирання пляжу, презентації про можливості освіти за кордоном та інше.
Подорожі відкривають очі на те, як можна жити краще. Це не означає, що я одразу повинен втілювати якісь практики зі США чи з Литви і казати: «Все – ми робимо так». Але є деякі моменти, які могли б покращити наше життя. Наприклад, черга в банку. За кордоном вже існують технічні пристрої, які допомагають цих черг позбутися. Насправді, технічні рішення вже давно відомі у світі, ми просто їх не втілюємо.

Якщо ви хочете провести «Спільні вечері» у себе в дворі, можете звернутися до Дениса – він поділиться досвідом організації такого заходу https://www.facebook.com/da.orient 

]]>
hromadske.ck@gmail.com (Громадське Телебачення Черкас) Люди, які змінюють місто Mon, 13 Jun 2016 18:26:34 +0300
Люди, які змінюють місто. Олена Желєзняк http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/685-liudy-iaki-zminiuiut-misto-olena-zheliezniak http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/685-liudy-iaki-zminiuiut-misto-olena-zheliezniak Люди, які змінюють місто. Олена Желєзняк

«Громадське ТБ: Черкаси» продовжує серію інтерв’ю з переможцями конкурсу громадських проектів «Ідея-Дія-Результат». Бажання навчитися переконувати людей, як це робив Сократ, спонукало черкащанку Олену Желєзняк створити в Черкасах проект «Ораторська платформа». Це проект із навчання людей ораторському мистецтву. Він не просто розвиває навички публічного виступу, а є майданчиком для вирощування прогресивної черкаської еліти, – переконана авторка проекту. 

13090254 600609583431147 1690815036 n

 Інформація про авторку проекту – Олену Желєзняк:

  • Журналістка інтернет-видання «Діловий регіон»
  • Поетеса, член Спілки письменників України
  • Організаторка поетичних слемів (змагань між поетами в артистичному читанні) та Дискусійного клубу

Інформація про проект:
Назва проекту: Ораторська платформа
Мета проекту: надати майданчик для розвитку навичок публічного виступу
Співорганізатори: Сергій Ганницький і Денис Чернов
Проект триває з лютого 2016 року
Коли проводяться заняття: кожного вівторка о 18-30
Місце проведення: Молодіжний ресурсний центр, вул. Смілянська, 23, офіс 28 

– Олено, як з’явилася ідея проекту «Ораторська платформа»?
– Насправді ідея не нова. Ще у 2012 року ми організували Дискусійний клуб, який був подібним до цього проекту. Але, можливо, тоді народ був ще не готовий до таких проектів, тому що з часом коло відвідувачів зменшилося. І для того, щоб знайти охочих удосконалювати ораторську майстерність, я прийшла на лекції «Промолоді». Але вийшло так, що там народилася ідея оновленого Дискусійного клубу – Ораторська платформа.

– Чому саме ораторське мистецтво Вас зацікавило?
– Я завжди хотіла навчитися переконувати людей у чому завгодно, як це робив Сократ. А ще, напевно, в мене є нереалізований викладацький потенціал. Мені цікаво організувати, просвітити, розкрити людину. Також я була на різних тренінгах: з ораторської майстерності, вмінню просувати свої проекти, як проводити презентації, що надихають. І мені захотілося поділитися усіма знаннями, які я отримала. Я подумала, що ораторське мистецтво не може бути цікавим лише мені одній, а головне – воно може бути корисним для багатьох.

– Яка мета проекту «Ораторська платформа»?
– Наш проект розвиває вміння публічно виступати. А також корисний для розвитку організаторських навичок. У нас на «Ораторській платформі» долаєш проблему комунікації, страх спілкування, страх аудиторії. Людина вчиться розуміти, що її ніхто не покусає, якщо вона почне щось розповідати привселюдно. Також вчишся формулювати коротко і чітко свої думки. Вміння комунікувати збільшує впевненість людини у собі. Взагалі страх публічного виступу на другому місці після страху смерті. Тому коли виходиш перед аудиторією, ти долаєш внутрішній страх. І якщо ти бачиш, що твоя промова знаходить відгук у аудиторії, то це всиляє впевненість.

– Як проводяться заняття?
– Кожна зустріч учасників «Ораторської платформи» починається з самопрезентації – ти розказуєш про себе. Це може бути у різноманітних формах – розповідь про себе через якусь тваринку, розповідь про найкращі свої сторони. Були люди, які приходили до нас, і їм було навіть важко представитися. Також у нас відбуваються дебати. Теми дебатів найрізноманітніші – від «Вільного носіння зброї» до «Усі вусаті чоловіки – негідники». Але смисл не в темах. Дебати передбачають розподіл на дві команди: «За» і «Проти». Мені подобаються найбільше ті моменти, коли особисто відстоюєш позицію «за», а потрапляєш у команду «проти». І чим це цікаво? Тим що в тебе вмикається фантазія, тому що логічних доводів знайти неможливо. Це «розганяє» мозок насправді, допомагає подивитися на будь-яку проблему з різних боків. Крім того, ти вдосконалюєшся як оратор. А взагалі особливість ораторської платформи – це командне навчання. Тобто ми один одного навчаємо. Кожен готує тему, розказує її і так покращує ораторські навички. А я є тільки модератором.

12671758 206008356436612 738628561567723524 o

 

– Хто відвідує «Ораторську платформу»?
– 50% усіх відвідувачів – це студенти. Також з’являються іноді викладачі. Але загалом різні люди. Наприклад, є хлопчина – зубний технік, який незадоволений своєю професією і хоче спробувати себе у чомусь іншому; чоловік, який займається промисловим альпінізмом та приходить до нас, щоб вчитися гарно говорити. Був випадок, коли наш відвідувач – російськомовний «технар», далекий від поняття філології – виступав українською. І він зумів подолати свій бар’єр, «включити» нас, ми почали турбуватися за його виступ. Такі моменти надихають.

– Як можна долучитися до «Ораторської платформи»?
– У нас немає поняття сформованої групи. Наші засідання відкриті, у будь-який момент може прийти нова людина. Разом з тим є «кістяк» людей, яким це цікаво і які вносять щось цікаве в наші заняття. За весь час існування проекту на заняттях було найменше 11 людей, а в середньому до 20 людей збирається щоразу.

12419211 206008349769946 2466412584873852571 o

 

– Чи запрошуєте тренерів на проект?
– Так. Олесь Павлютін, режисер і актор театру, проводив у рамках нашого проекту тренінг «Як видобути свій справжній голос?». Було багато цікавого: ми виконували спеціальні вправи, які мали певний психологічний ефект. Деякі учасники розповідали, що під час вправ знімалися психологічні блоки, ставалися якісь прозріння. Було дуже багато охочих потрапити на цей тренінг – до 50 осіб. Хоча він був не безкоштовним – була встановлена символічна плата у 20 гривень. Усі зібрані кошти ми віддали на відновлення театру. Ще планується як мінімум один тренінг.

– Що цей проект може дати місту?
– Найголовніше «Ораторська платформа» – це майданчик для вирощування громадських активістів, це перший крок до формування місцевої еліти. Це такий собі «старт» для тих людей, які хочуть щось зробити для міста. Наші відвідувачі навчаються формулювати свої думки, ідеї, цілі, знати, чого вони хочуть. Люди будуть знати, що вони хочуть, наприклад, нову набережну, а не черговий торгово-розважальний центр. І будуть відстоювати інтереси нашої громади. Я хочу, щоб такі люди змінили тих людей, які хочуть, знають і роблять, але все тільки для себе.

12916152 211365929234188 2764349801069042401 o

 

– Скільки ще триватиме проект?
– Ми плануємо працюємо по «сезонах». Весняний сезон буде закриватися на початку червня. Його фіналом буде Конференція історій – це виступи як на TEDx (ред.– TED – відома щорічна конференція, присвячена цікавим ідеям). Буде не більше 6 спікерів – це і наші вихованці «Ораторської платформи», і запрошені спікери, які були у нас тренерами. Вони розкажуть успішні історії – як вони «зробили» себе або як реалізували якийсь проект. Для цього я зараз шукаю приміщення на мінімум для 70 людей. А потім знову стартуємо з вересня.

– Чому збираєтеся продовжувати цей проект?
– Тому що він затребуваний людьми. Мені цікаво проводити заняття доти, поки буде на це запит. Поки народ буде ходити, поки це буде комусь цікаво – я буду продовжувати цей проект. Я отримала дуже багато досвіду за цей перший сезон.

– Яка допомога вам потрібна для проекту?
– Потрібне приміщення для Конференції історій або кошти для його оренди. А також тренери – хто вміє, готовий і кому цікаво проводити тренінги на волонтерських засадах.

Якщо ви хочете допомогти (фінансово або в якості тренера) – звертайтеся за наступними контактами:

Телефони Олени: (050) 944 24 82
Сторінки у соц. мережах: https://vk.com/discussion_clb, https://www.facebook.com/groups/764847130310097 

]]>
hromadske.ck@gmail.com (Громадське Телебачення Черкас) Люди, які змінюють місто Fri, 29 Apr 2016 15:37:44 +0300
Люди, які змінюють місто. Євгенія Марчук http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/681-liudy-iaki-zminiuiut-misto-yevheniia-marchuk http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/681-liudy-iaki-zminiuiut-misto-yevheniia-marchuk Люди, які змінюють місто. Євгенія Марчук

«Громадське ТБ: Черкаси» продовжує серію інтерв’ю з переможцями конкурсу громадських проектів «Ідея-Дія-Результат». Любов з дитинства до органної музики надихнула Євгенію Марчук самотужки навчитися грати на рідкісному інструменті. А любов до академічної музики спонукала створити в Черкасах унікальний музичний фестиваль «Музичні імпрези України» – безкоштовні концерти просто неба, де всі охочі зможуть послухати музику українських композиторів.

 13090512 10154092366424524 352170435 n

 Інформація про авторку проекту – Євгенію Марчук:

  • Композиторка, член Національної спілки композиторів України
  • Лауреат міжнародних композиторських конкурсів, учасниця всеукраїнських та міжнародних фестивалів «Київ Музик Фест», «Прем`єри сезону», «Звукові шляхи молодих» та інших
  • Викладачка в Черкаському музичному училищі ім. С. Гулака-Артемовського
  • Органістка

Інформація про проект:
Назва проекту: Міжнародний фестиваль «Музичні імпрези України»
Мета проекту: знайомство черкащан із найкращими зразками української професійної музики
Команда проекту:

  • Тетяна Бачул – київський композитор, член Національної спілки композиторів України
  • Наталія Брижата – піаністка, солістка колективу «ARTTERRA» та органного залу Черкаського музичного училища
  • Олеся Рожкова – солістка Капели бандуристів, колективу «ARTTERRA», органного залу Черкаського музичного училища
  • Лариса Снозова – органістка, піаністка, солістка колективу «ARTTERRA» та органного залу Черкаського музичного училища
  • Олександр Дяченко – заслужений діяч мистецтв України, диригент Черкаської обласної філармонії

Важливі дати проекту:
- 26 квітня о 15-00 в органному залі Черкаського музичного училища – перший концерт-лекція з композитором Святославом Крутиковим;
- концерт камерної музики просто неба – у кінці червня;
- концерт симфонічної музики – у кінці серпня.

 – Євгеніє, у Вас незвична музична спеціалізація, Ви – органістка. Чому вирішили грати на органі?

– У дитинстві, коли мені було років 8, я побувала з батьками на концерті у Білій Церкві, де грав орган. І я закохалася у це звучання. Також у музичній школі, коли вивчали музичну літературу, нам розповідали про музику часів бароко, про Баха, і мені завжди хотілося відтворити його твори по-справжньому, на органі.

Де Ви вчилися грати на органі?
– Самостійно вчилася. Я піаністка, а піаніно з органом є спорідненими інструментами. Я завжди хотіла професійно грати на органі, але на цей факультатив у консерваторії було складно потрапити. Тому потрошку вчилася грати у костьолі, трошки приватно займалася у київської органістки, переймала досвід моїх колег.

А де в Черкасах можна зіграти на органі?
– Тільки у музичному училищі. Орган там унікальний: йому 100 років, зроблений він у Німеччині спеціально для конкурсу, який проходив у Франції. Це кіноорган – спеціально для німого кіно тих часів. Орган мав спеціальні звуки – звучання машини, які на той час також були рідкістю, сирени тощо. Наш орган тривалий час подорожував, хоча це не дуже добре для такого інструменту. Згодом він потрапив до Одеського оперного театру і кілька десятків років там грали на ньому. Потім під час Другої світової війни він був пошкоджений і його хотіли «списати». Тоді один працівник нашого Черкаського музичного училища, і до того ж великий прихильник органної музики, забрав його до нашого міста. Після перевезення з Одеси орган дуже довго збирали і ще досі повністю не склали так, як потрібно. Він працює десь лише на 15% від своїх можливостей. Наш орган ще унікальний тим, що він наполовину електричний, а наполовину пневмонічний (механічний – прим. автора). Зараз на ньому можна заграти лише музику бароко. Органістам з усієї України, які є лауреатами різних конкурсів, цікаво заграти саме на цьому інструменті, тому що він є старовинним і пневмонічним.

13090459 817821554989060 1252820480 n

Давайте повернемося до проекту-переможця. Як з’явилася ідея фестивалю «Музичні імпрези України»?
– У мене було багато ідей – і створити органну школу, і школу композиції для дітей, щоб діти вчилися імпровізувати. Але втілити ці ідеї без допомоги музичного закладу нереально. А от музичний фестиваль ми вже планували зробити роки 2 тому, але тоді було багато цвяхів, за які ми чіплялися. У нас 5 музичних шкіл у місті, 3 музичні училища в області, тому багато академічних музикантів, але їм немає де себе проявити. І вони їздять кудись, щоб виконати свої твори. У місті є конкурси, фестивалі популярної пісні, є фестивалі джазової музики, а хотілося зробити на Черкащині осередок академічного напрямку. А ще мало людей знають саме українську музику. Знають різні відомі мелодії, але не знають, що це саме твори українських композиторів. Наприклад, одна з мелодій фільму «Один удома» – це «Щедрик» Миколи Леонтовича. Тому подумала, що в Україні повинен бути фестиваль саме української академічної музики – це є новим для країни.

Що проведення такого фестивалю може дати місту?
– Головна мета фестивалю – познайомити широкі кола слухачів саме з такою музикою. Усі музичні концерти у місті є «раптовими» - там один концерт у місяць трапився у філармонії, там три концерти через два місяці. Я спостерігаю, що деякі музичні заклади через те, що у нас є брак виховання у сприйнятті класичної академічної музики, почали підлаштовуватися під популярний напрямок. У садочках діти співають переважно під фонограму, що є неправильним для дитячого вуха. Якщо змалечку слухаєш «живу» музику, то звикаєш до неї. Тому багато містян не хочуть ходити на концерти класичної музики, бо просто її ніколи не чули і для них ця музика є дивною. Тому цей проект є свого роду вихованням суспільства, прилучення його до прекрасного.

13081963 817821548322394 1729404152 n

Як буде відбуватися фестиваль?
– В рамках фестивалю заплановано 3 заходи: перший – концерт-зустріч з видатною постаттю музичного мистецтва, другий – концерти камерної музики і третій – це концерт симфонічної музики.
В рамках першого заходу фестивалю 26 квітня ми запрошуємо до Черкас Святослава Крутикова. Це композитор-експериментатор, піонер електронної музики, він використовує не тільки живі інструменти, а й різні комп’ютерні програми, додаткові мікрофони – це, можна сказати, музика майбутнього.
В рамках другого заходу буде два концерти: професійної групи виконавців, в тому числі з інших міст України, можливо, Європи, та "молодіжки" – студентів та учнів музичних закладів. Тут буде вільний вхід та виконання на відкритому майданчику міста – в парку, сквері. Останній концерт планується у приміщенні філармонії. Якщо все пройде добре, то плануємо, що цей фестиваль стане щорічним.

Яка допомога потрібна для проекту?
– Для концерту симфонічної музики потрібне приміщення. Ми плануємо провести його у Черкаській філармонії. Я роблю все можливе, але організувати безкоштовний концерт у філармонії майже нереально. Тому потрібні кошти. Також є потреба в рекламі фестивалю, а це також гроші. Потрібні кошти і на проїзд та розміщення виконавців.

Якщо ви хочете допомогти провести в Черкасах фестиваль академічної української музики – звертайтеся за наступними контактами:
Сторінки у соц. мережах: www.facebook.com/Музичні-імпрези-України-250358138648190/?pnref=story  
https://www.facebook.com/yevgeniya.marchuk  

]]>
hromadske.ck@gmail.com (Громадське Телебачення Черкас) Люди, які змінюють місто Tue, 26 Apr 2016 12:58:21 +0300
Люди, які змінюють місто. Анастасія Картіка http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/673-liudy-iaki-zminiuiut-misto-anastasiia-kartika http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/673-liudy-iaki-zminiuiut-misto-anastasiia-kartika Люди, які змінюють місто. Анастасія Картіка

«Громадське ТБ: Черкаси» продовжує серію інтерв’ю з переможцями конкурсу громадських проектів «Ідея-Дія-Результат». Черкащанка Анастасія Картіка подорожує з дитинства. Минулого року відкрила для себе автостоп і подорожні фестивалі. Тепер її запрошують до різних міст України ділитися цим досвідом. Настя хоче і Черкаси долучити до культури самостійних подорожей. Тому вирішила влітку влаштувати Travel Fest «SidiDoma», де усі «мандрівники» Черкас можуть перезнайомитися, а новачки отримати багато корисної інформації про подорожі автостопом, про подорожі світом.

 

12948554_504451283090144_806239747_o.jpg

 

Інформація про авторку проекту – Анастасію Картіку:

– Учасниця (спікер) Travel-фестивалів у Києві та Львові на тему екологічного волонтерства
– Кандидатка у майстри спорту з веслування на каное, призерка всеукраїнського чемпіонату з веслування на каное
– Волонтерка
– Організаторка флешмобу «Зустрічаємо тверезо Новий рік» і новорічних пробіжок

Інформація про проект:

Назва проекту: Travel Fest «SidiDoma»
Мета проекту: надати інформацію про організацію самостійних подорожей
Дата проведення: початок червня

– Анастасіє, розкажи про твоє захоплення мандрівками?

– Із дитинства мама нас із сестрою возила у подорожі по Україні – Захід, Схід, Крим – усюди ми були. Ми їздили самостійно – без туристичних агентств. І тому в мене немає страху опинитися у якомусь незнайомому місці, місцевості. Коли ти мандруєш кудись не по путівці – це так захоплює! Потім я дізналася з Інтернету, що можна подорожувати автостопом. У минулому році Київський політехнічний інститут проводив «КПІ-автостоп fest» – це коли студенти вишів і будь-хто охочий мали автостопом проїхати західний регіон: Київ-Тернопіль-Львів-Чернівці і повернутися до Києва. І все це за 2 дні. Я долучилася до цього, і мені дуже сподобалося! Я вирішила продовжувати.

– В яких країнах ти побувала?

– Поки що не в багатьох – у Грузії, Вірменії, Росії, Білорусії. Активно подорожувати я почала у минулому році. Мій друг шукав супутника для подорожі до Вірменії. В Єревані мав виступати гурт «System of a Down» у знак пам’яті 100-річчя геноциду вірменського народу. І він хотів потрапити на їхній виступ. Я приєдналася до нього. Ми поїхали автостопом і залишилися там ще на 10 днів як ековолонтери за програмою Woofing (ред. – Woofing – це набір міжнародних програм агротуризму, що дозволяють поєднати туризм із роботою в органічному сільському господарстві). Жили ми у колоритному вірменському селі на кордоні з Азербайджаном. Нас зібралася неймовірна компанія: ми з моїм другом з України, американець, дівчина з Росії, поляк і хлопець із Англії. Я та росіянка Аня готували їсти хлопцям, які займалися по господарству та робили ремонт у будинку. У вільний час подорожували по визначних місцях і просто насолоджувалися природою Вірменії.

 

13055078_508863352648937_901491601330895730_o.jpg

 – Що запам’яталося найбільше?

– Природа і гостинність людей. У Грузії та Вірменії такі люди! Хочеться повертатися туди знову і знову. Там дуже гарне ставлення до українців – допомагають у всьому, запрошують додому переночувати. Коли ми перетинали кордон Росії з Грузією, один водій спитав нас: «Ви куди?». «У Вірменію» – відповіли ми. Тоді він сказав: «Навіщо туди, на каміння дивитися?» І я тоді подумала: напевно, там одне каміння. Але насправді там неймовірна природа – дуже гарні гори із засніженими вершинами, як у європейських Альпах, мальовниче озеро Севан, яке ще називають вірменським морем, і багато іншого, що словами не описати.

12983286_508863345982271_6065106042239156186_o.jpg

– Що надихнуло на створення проекту Travel Fest «SidiDoma»?

– Минулий рік у мене був дуже насичений – я багато їздила по Україні і за кордоном, багато взяла від світу. І вважаю, коли ти щось береш, ти повинен і щось віддати. Тому Travel Fest «SidiDoma» – це моя подяка світу за те, що отримала у подорожах. А надихає мене не сам процес подорожей, а те, що вони дають – спілкування з новими людьми, пізнання нового. Також вважаю, що люди діляться на 2 категорії – одні рухають світ, а інші сидять і нарікають: «Куди цей світ рухається?!» Я хочу належати до першої категорії.

 – Як ти дізналася про конкурс «Ідея-Дія-Результат»?

– Я знала «Промолодь» і слідкувала за їхніми новинами. Тому коли вони оголосили конкурс і лекції в рамках нього, я охоче долучилася.

 – Як виникла ідея створення такого фестивалю в Черкасах?

– Ідея виникла в процесі відвідувань лекцій «Промолоді». Взагалі подібні Travel-фестивалі проводяться регулярно по Україні. І мене запрошують на них в якості спікера – там я ділюся своїм досвідом. Тому вирішила створити подібний фестиваль і в рідному місті.

 – Які активності заплановані у рамках фестивалю Travel Fest «SidiDoma»?

– Я планую долучити різних цікавих спікерів, насамперед із Черкас. Але будуть і мої знайомі з інших міст України. Впродовж дня буде організовано лекторій, у перервах між виступами будуть музичні паузи. На фестивалі буде Travel Market, де можна буде щось невеличке для подорожей купити, а також фудзона, де можна буде купити смачненьке поїсти. Я вже домовилася, тож на фестивалі можна буде скоштувати фалафель – це арабська страва з нута (турецького горіха). Дуже смачна і незвична. Ще буде стіна для пошуку друзів для подорожі – будь-хто зможе залишити там свої координати. Та багато іншого.

   

12938137_501359596732646_4602357093016173684_n.jpg

 – На кого орієнтований фестиваль?

– На людей, які і так подорожують під час своєї відпустки, але хотіли би більше мандрувати. На людей, які не знають, як організувати власну поїздку. А також на студентів. Взагалі ідея фестивалю – згуртувати людей, оскільки в Черкасах є багато людей, які постійно подорожують, але вони роз’єднані. Я хочу їх об’єднати, щоб вони перезнайомилися, обмінялися контактами, поділилися власним досвідом один з одним. Але головне – залучити людей, які не мають досвіду самостійних подорожей. Надати їм потрібну інформацію. Бо є люди, які навіть не виїжджали за межі області.

 – Що твій проект Travel Fest дасть місту?

– Ідея в тому, щоб активізувати Черкаси, дати можливість познайомитися із чимось новим – є не тільки дім-робота-дім і відпустка в Шарм-Ель-Шейх. Взагалі подорожі – це інструмент розвитку людини.

 – Хто допомагає в реалізації проекту?

– Моя сестра. Ми разом усе придумуємо. Ще дизайнерка з Києва – вона створила макет постера фестивалю. А також моя подруга. І, звичайно, «Промолодь».

12992046_508152652720007_638006525_o.jpg

– Яка допомога тобі потрібна для проекту?

– Насамперед потрібні кошти для оренди приміщення для проведення фестивалю. Поки що фінансово мені допомагає моя родина. Також потрібні волонтери у день проведення заходу. Тому, якщо хтось хоче долучитися, – звертайтеся!

Якщо ви хочете допомогти (фінансово або в якості спікера чи волонтера) – звертайтеся за наступними контактами: 

Телефони Анастасії: (063) 400 5465
Сторінки у соц. мережах: https://www.facebook.com/groups/982274035154194/?fref=ts
https://www.facebook.com/profile.php?id=100005758307426  
https://vk.com/ana_travel 

 

 

]]>
hromadske.ck@gmail.com (Громадське Телебачення Черкас) Люди, які змінюють місто Tue, 19 Apr 2016 12:21:34 +0300
Люди, які змінюють місто. Юрій Романов http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/671-liudy-iaki-zminiuiut-misto-yurii-romanov http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/671-liudy-iaki-zminiuiut-misto-yurii-romanov Люди, які змінюють місто. Юрій Романов

«Громадське ТБ: Черкаси» продовжує серію інтерв’ю з переможцями конкурсу громадських проектів «Ідея-Дія-Результат».

Юрі Романову – 16 років. А він уже навчає однолітків основам програмування. Каже, в майбутньому хоче стати «компасом» для людей – допомагати розвиватися. «Hi-Teens» – це його проект. Мета проекту – познайомити підлітків зі сферою ІТ, допомогти отримати базові знання у цій галузі та визначитися з ІТ-спеціалізацією у майбутньому.

 

12966311_1738137326432454_126534519_n.jpg

Інформація про автора проекту – Юрія Романова:

– Школяр, 16 років;
– Фрілансер в ІТ-сфері, працює в аутсорсингу
– Член Черкаської Козацької Сотні гімназії №31 ім. князя Святослава Хороброго
– Хобі: велосипед, біг, плавання, читання

Інформація про проект:
Назва проекту: «Hi-Teens»
Мета проекту: познайомити та дати основні знання в ІТ-сфері
Як реалізовуватиметься: навчання в групах по 7-10 осіб
Тривалість проекту: 3 місяці, з червня по серпень 2016 року
Цільова аудиторія: школярі, студенти і не тільки
Важливі дати проекту: закінчення реєстрації на курс – 10 травня, початок екзаменів – з 27 травня, співбесіди – з 1 червня

12670362_1733959516850235_9208534128641364756_n.jpg

 

– Юро, чому ти зацікавився ІТ-сферою?

– Років 4 назад зрозумів, що гратися в іграшки на комп’ютері примітивно. Я вирішив спробувати щось робити самостійно. У багатьох ІТ-шників так все і починається: «А спробую я щось своє склепати!». Я починав із написання власних міні-ігор: гонки, «стрілялки». Згодом зрозумів, що іграшки – це добре, але потрібно робити щось практичне і корисне для людей. Почав створювати ІТ-додатки, я зрозумів, що це саме те, чим я хочу займатися, де мені буде круто.

– 14-річні підлітки, як правило, не задумуються над тим, щоб робити щось корисне для людей. Як ти до цього прийшов?

– Все від батьків, це вони заклали цей імпульс, вони мої головні мотиватори у житті. І з дитинства вони мене привчали робити все так, щоб це мені подобалося і було корисно для інших. Коли я зацікавився ІТ-сферою, саме вони мені давали книжки, у тому числі з особистісного розвитку. Вони надали мені імпульс для розвитку, бажання зробити кар’єру. 

Батьки пов’язані з ІТ сферою?

– У мене батько колись займався розробкою сайтів, але зараз він приватний підприємець, але не в сфері ІТ. І в сім’ї у мене взагалі ІТ-шників немає.

– Які були перешкоди на шляху отримання навичок із програмування?

– У 12-річному віці я «поліз» в Інтернет шукати, як створюються комп’ютерні ігри. Звичайно, інформації було дуже багато і було важко визначити, яка саме інформація мені потрібна. Довелося у цьому всьому «варитися» 2 роки. В 14 років я почав більш усвідомлено вибирати курси, тренінги, уроки. Мені вдалося налагодити контакт із людьми із-за кордону, і я отримав невеличке стажування в ІТ-компанії. Там мені вдалося попрацювати над справжніми проектами.

– Як тобі вдалося налагодити контакт із зарубіжною компанією?

– Я просто познайомився з людьми у Facebook. Додався у ІТ-групу, став її активним учасником, постійно коментував пости, так почалася переписка з хлопцями, які потім запропонували мені пройти міні-практику для школярів в їхній ІТ-компанії.  Це була канадська компанія, і я дистанційно для неї виконував невеличкі завдання.

– Як саме проходило ця практика?

– Компанія закріпила за мною мого особистого наставника, вчителя, який, коли у мене виникали питання, мені допомагав. Спочатку мені розповідали основи програмування, показували різні принципи роботи ІТ. А потім залучили мене до проекту, який був класним для практики та підвищив мій рівень розуміння програмування, навчив працювати в команді. Згодом канадська компанія надала мені рекомендацію компанії в Україні, і та запропонувала мені співпрацю над більш важкими завданнями. Завдяки цим двом практикам я отримав достатньо знань, щоб працювати над серйозними ІТ-проектами. Тоді я отримав вже оплачувану роботу і  почав заробляти гроші.

13002501_1740930379486482_2240411234030915892_o.jpg

– Чому вирішив зайнятися соціальним проектом?

– Мені було вже 15 і я розумів, що програмування – це круто, але це не те, чим я хочу займатися усе своє життя. Це круто для хобі, для заробляння грошей, але це не круто для постійної роботи. Я зрозумів, що мені потрібно щось інше. І я почав займатися саморозвитком,  готуватися до того, щоб стати лектором, наставником, коучем. Коуч – це як «компас по життю», такі люди ставлять правильні питання, вказують правильний напрямок, куди іти, чим займатися.  

– Що таке саморозвиток у твоєму розумінні?

– Це процес, коли людина при досяганні поставлених цілей отримує певні навички. Коли навички досягають свого апогею і досягається ціль, людина формує наступну ціль. І саморозвиток полягає у тому, щоб був безперервний цикл формування наступних цілей, більш складних. Нові отримані знання формують нові цілі. 

Я зрозумів, що у процесі свого формування як особистості, я пройшов декілька етапів: спочатку я ставив ціль створення комп’ютерних іграшок, потім, коли я зрозумів, що можу створювати іграшки, я захотів створювати якісні ігри. Потім прийшло розуміння, що просто ігри – це мало. Потрібно створювати щось корисне, і я почав писати програми. А потім і програмування стало замало, і я відчув потребу в іншому саморозвитку. І все прийшло до того, що я почав розвивати себе у різних сферах, ходити на семінари, лекції. 

12976886_215154392188675_3506108615667422440_o.jpg

– Як виникла ідея створення проекту?

– Мої перешкоди при пошуку необхідної інформації про ІТ-сферу, власне, стали причинами створення мого проекту. А на пошуки я витратив 2 роки. Проблема в тому, що в Україні, Росії та й у Європі відсутні ІТ-курси для школярів. Зараз усі курси орієнтовані на студентів як на потенційних працівників. І так не повинно бути. Повинні бути платформи, блоги, пабліки для школярів 12-14 років, де б вони могли знаходити тренінги, курси, практики з ІТ. 

– Звідки ти дізнався про конкурс?

– Із Facebook. Коли я задумався над саморозвитком, то підписався в соціальних мережах на корисні групи «Корисні знайомі Черкас», «Тренінги і семінари в Україні» та інші. Там і побачив інформацію про презентацію конкурсу «Ідея-Дія-Результат» в 2015 році. І я пішов на лекції, які проводилися в рамках цього конкурсу. І там зрозумів, що можна подати свій проект.

12017697_986169131434429_4189122237059738654_o.jpg

– Ідея проекту «Hi-Teens» зародилася в процесі відвідувань лекцій чи ти прийшов уже із сформованою ідеєю?

– До цього у мене вже був свій проект навчання. Я зібрав своїх знайомих, друзів, однокласників, які хотіли займатися програмуванням, загалом 20 осіб, і спробував проводити їм лекції на цю тему. Але були певні недопрацювання з мого боку – затягнув процес підготовки до лекцій, добре все не спланував. Тому група розбіглася. Але я не здався і набрав нову групу, вже з 7 людей. На сьогодні це мій пілотний проект до початку старту «Hi-Teens». Там я випробовую теми, дивлюся, яким питанням потрібно приділити більше уваги. Ми займаємося кожну суботу он-лайн, починаючи з минулої осені. Вже 50% курсу пройдено.

– Як можна потрапити до тебе на проект?

– По-перше, потрібно подати заявку на сайті: http://hi-teens.tk. Потім у кінці травня будуть екзамени – невеликий блок простих питань про ІТ-сферу, для того, щоб я розумів, як формувати групи.

– Чи потрібен хороший рівень знання англійської мови?

– Ні. Я розумію, що не всі школярі мають достатній рівень англійської мови.

– Що твій проект «Hi-Teens» може дати місту?

– Це дасть місту велику кількість людей, які будуть зацікавлені в розвитку міста, його модернізації. Чому ІТ-шники зацікавлені в таких речах? Тому що ІТ – це прогресивна сфера діяльності людства. В них є своя ІТ-культура. І я думаю, якщо молодь буде долучатися до цієї культури, вона стане менш інертною. Я планую продовжити цей проект у наступному році. Але залучити більше людей, більше лекторів, щоб місто розвивалося.

– Яка допомога тобі потрібна для проекту?

– Мені потрібні лектори. Я – лектор на постійній основі, а мені потрібні лектори, щоб розкрити специфічні теми, наприклад, розповісти про якусь мову програмування. Я зараз спілкуюся з ІТ-компаніями, щоб залучити їхніх спеціалістів у свій проект. Також визначаюся з приміщенням – лекції можуть проводитися в Молодіжному ресурсному центрі або в одній із  бібліотек. Потрібні кошти для виготовлення рекламних листівок, постерів, для організації заходів. Заходи повинні бути обов’язково, оскільки це молодь, яка не сидить на місці. Ось зараз влаштовую велозаїзд під егідою «Hi-Teens», щоб більше молоді дізналося про мій проект. 

Якщо ви хочете стати учасником проекту або допомогти – можете звернутися до Юри за наступними посиланнями: https://www.facebook.com/groups/1687024201576841/  

https://www.facebook.com/profile.php?id=100007086109374  

http://vk.com/ranoveria або за телефоном: (093) 689 86 30.

 

 

 

 

 

 

         14-річні підлітки, як правило, не задумуються над тим, щоб робити щось корисне для людей. Як ти до цього прийшов?

         Все від батьків, це вони заклали цей імпульс, вони мої головні мотиватори у житті. І з дитинства вони мене привчали робити все так, щоб це мені подобалося і було корисно для інших. Коли я зацікавився ІТ-сферою, саме вони мені давали книжки, у тому числі з особистісного розвитку. Вони надали мені імпульс для розвитку, бажання зробити кар’єру. 

]]>
hromadske.ck@gmail.com (Громадське Телебачення Черкас) Люди, які змінюють місто Fri, 15 Apr 2016 15:18:53 +0300
Люди, які змінюють місто. Анна Тарапата http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/667-liudy-iaki-zminiuiut-misto-anna-tarapata http://hromadske.cherkasy.ua/novyny/polityka/item/667-liudy-iaki-zminiuiut-misto-anna-tarapata Люди, які змінюють місто. Анна Тарапата

«Громадське ТБ: Черкаси» розпочинає серію інтерв’ю з переможцями конкурсу громадських проектів «Ідея-Дія-Результат». «Шлях до нової себе» – проект Анни Тарапати, покликаний допомогти жінкам, які постраждали від насилля у сім’ях, навчити їх цінувати себе. Анна переїхала з Донецька 2 роки тому і вже встигла реалізувати в Черкасах кілька громадських ініціатив.

 

12311092_1207033915979264_196940504608428357_n.jpg

Інформація про авторку проекту – Анну Тарапату:


– 14-кратна чемпіонка України з тхеквондо, майстер спорту з тхеквандо
– Кандидат у майстри спорту з карате
– Очолює Філію Всеукраїнської федерації Синму-Хапкидо (самооборони) в Черкаській області
– Тренер у клубі MMA Grizzly з фітнесу з елементами ударної техніки та самооборони –тайбо
– Рідне місто – Донецьк, переїхала до Черкас у 2014 році

Раніше реалізовувала громадські проекти: «Щастя в наших руках» – навчання рукоділлю переселенців, безкоштовні тренування з тайбо для переселенок, збір коштів для дитячого інтернату №16.

Інформація про проект:

Назва проекту: Шлях до самої себе

Мета проекту: допомога жінкам, які страждають від насилля у сім’ях

Як реалізовуватиметься: щотижня – лекція психолога та юриста, тренування з тайбо – 3 рази на тиждень

Команда проекту:

– Тренери – Анна Тарапата та В’ячеслав Василенко - чемпіон світу з бойового самбо, президент спортивного клуба Grizzly, тренер із самооборони та змішаних єдиноборств.
– Юрист – Тетяна Кавальчук, працює в громадській приймальні для жінок в складних життєвих обставинах, професійний тренер із прав людини.
– Психолог, психотерапевт – Анна Харченко спеціаліст по роботі з проблемами у сімейних відносинах, з кризами та депресіями, а також з питань особистого росту, працювала в приймальні з жінками-жертвами насилля.
– Психолог – Еліна Максимець, працює в Черкаському обласному центрі соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, проводить індивідуальні та групові заняття з жінками, які постраждали від насилля.
– Фотограф – Олександр Остапенко – проводить фототерапiю для жінок.

Важливі дати проекту – формування груп – до 10 травня, перші лекції – з 16 квітня. 

12036742_889532991123301_8804845542729868008_n.jpg 

– Аню, як народилася ідея проекту?

– Ідея з’явилася давно. В моєму оточенні багато новин, розповідей подруг про насилля у сім’ях. Тому ця тема мені близька.

– Як ти дізналася про конкурс «Ідея-Дія-Результат»?

– Організаторка конкурсу Даша Подолян тренується у мене. Вона розповіла мені про конкурс, запросила до участі. Я їй давно розповідала про ідею захисту прав жінок. І тут «притягнулася» можливість втілити ідею.

– Які активності в рамках проекту заплановані?

– Кожний тиждень буде лекція з юридичних питань і психології. Також дівчата, що потребуватимуть допомоги психотерапевта, зможуть нею скористатися. Кожна учасниця повинна пройти психологічну реабілітацію – пропрацювати свої образи, зняти психологічні блоки. А я буду тренувати дівчат, показувати елементи самооборони. Взагалі, тренування покращують самопочуття, коригують зовнішній вигляд. Дівчата з проекту будуть тренуватися у загальних групах з моїми вихованками у клубі, щоб не відчувати себе відокремленими від суспільства. Якщо будуть потрібні індивідуальні заняття, то будемо зустрічатися додатково на вихідних.

12794816_1071547432903205_4408033115906981396_o.jpg 

 Хто ще допомагатиме тобі втілювати проект? 

– Команда, яка допомагатиме мені в реалізації проекту, вже сформована. Це тренер із самооборони, психолог, психотерапевт, юрист і фотограф. Планую залучити також майстра з віражу. Усі вони волонтери, як і я. Приміщення для тренування безкоштовно надає клуб Grizzly. Також багато дівчат, яких треную, відгукуються на мої прохання допомогти, наприклад, дизайнерка розробила постер і листівку для мого проекту.  

12992132_1295609090455079_1217912042_n.jpg 

– Чому усі ці люди допомагають проекту, ще й безкоштовно?

– Я усім розповідаю: у мене є ідея – я хочу допомагати жінкам боротися з домашнім насиллям. І що цей проект соціальний, а не комерційний. Багато людей, які відгукнулися, вже працюють в громадському секторі. Я розумію: якщо люди відгукуються, значить, це потрібно. Це болюча тема. Одна дівчина написала, що хоче долучитися до проекту і як учасниця, і як помічниця. Після мого виступу на презентації проекту в «Talent HUB», мої візитки розібрали. І я думаю, якби це не було актуально, я б не мала такої кількості звернень.

– Яка твоя внутрішня мотивація?

– Я хочу допомогти! Я сама відчула нерозуміння у своїй сім’ї,  від свого чоловіка. Він не підтримав мене при реалізації моїх попередніх проектів. Дуже багато дівчат-переселенок страждають від жорстокості чоловіків. Оскільки чоловіки втратили на сході бізнес, не мають грошей і в цьому звинувачують усіх – люди тут не такі, зарплати малі. Від цього страждають близькі, «зриваються» на жінках. Багато чоловіків говорять: «Ти – ніхто, сиди вдома і виховуй дітей. Твоя доля – борщ і брудний посуд». За родом своєї діяльності я є посередником між багатьма жінками. Кожна розповідає якусь історію – у мене сусідку б’є чоловік, а мене саму принижують у сім’ї. Я хочу змінити світогляд жінок. Я хочу навчити дівчат любити себе, тому що наші жінки себе не цінують. Після тренувань часто отримую вдячні відгуки. А це надихає допомагати ще більше.

 

ythQOj-y8VU.jpg 

– Чому почала займатися єдиноборством?

– В дитинстві я займалася і вокалом, і рукоділлям, і вчилася грати на скрипці. У мене ідеальний слух. Я взагалі дуже люблю смичкові інструменти. Але в 11 років на одному з сімейних свят рідні мене вмовили спробувати тхеквондо. Чоловік сестри був тренером з цього виду єдиноборств. Спочатку у мене не виходило, порівняно з іншими дітьми. Я не хотіла ходити. Але після літніх канікул жодна дитини не повернулася на тренування. Лише я. І після місяця занять у мене найкраще вийшов подвійний удар ногою – дубон. Мене помітив тренер, який до цього навіть імені мого не знав. І я «вхопила фортуну» – почала вигравати обласні чемпіонати. А через 2 роки вже здобула перемогу на міжнародному турнірі «Кубок Чорного моря» в Одесі. 

– Від кого успадкувала спортивний характер?

– Від тата. Змалечку мене привчив чимось займатися, у мене не було вільного часу. У 15 років, коли розлучилися мої батьки і в мене постав вибір з ким жити, – я вибрала тата. І три роки я жила з ним: вчилася, тренувалася, тренувала вже сама дітей. Але і мама у мене не промах.

– Чи є плани продовжувати спортивну кар’єру?

– У спорті я задоволена тим, що маю. Зараз займаюся саморозвитком, відвідую тренінги з психології. Можливо, наважуся отримати третю вищу освіту – психолога.

 

z_50d2f873.jpg

– Що твій проект «Шлях до самої себе» може дати місту?

– Я думаю, що будь-яка жінка, яка зараз потребує підтримки і допомоги, не здатна реалізувати свої мрії та бажання. І якщо кожна з них відчує в собі сили щось змінити, то зможе зробити більше: реалізувати себе, втілити свій проект, відкрити свій бізнес. І буде більше щасливих людей серед нас. Цей проект не на один рік. Він може бути постійним.

– Яка допомога тобі потрібна для проекту?

– Насамперед фінансова – щоб зробити друк листівок, постерів. А ще я маю ідею зробити щоденники. Щоб кожна жінка-учасниця проекту мала щоденник з мотивуючими лозунгами, картинками. Щоб кожна з них записувала свої думки, оскільки легше записати, ніж сказати вголос свої проблеми. Ми зараз подаємося на різні гранти для отримання фінансування, щоб продовжувати  цей проект на постійній основі. 

Якщо ви хочете стати учасницею проекту або допомогти – звертайтеся за наступними контактами: 

Телефони Анни: (050) 908 58 34, (093) 324 78 32  

Сторінки у соц. мережах: https://www.facebook.com/profile.php?id=100000180006676 

http://vk.com/tarapataanna  

 

 

 
Які активності в рамках проекту заплановані?
Кожний тиждень буде лекція з юридичних питань і психології. Також дівчата, що потребуватимуть допомоги психотерапевта, зможуть нею скористатися. Кожна учасниця повинна пройти психологічну реабілітацію – пропрацювати свої образи, зняти психологічні блоки. А я буду тренувати дівчат, показувати елементи самооборони. Взагалі, тренування покращують самопочуття, коригують зовнішній вигляд. Дівчата з проекту будуть тренуватися у загальних групах з моїми вихованками у клубі, щоб не відчувати себе відокремленими від суспільства. Якщо будуть потрібні індивідуальні заняття, то будемо зустрічатися додатково на вихідних. 
 
]]>
hromadske.ck@gmail.com (Громадське Телебачення Черкас) Люди, які змінюють місто Tue, 12 Apr 2016 15:17:51 +0300